…Так лідера українського національно-визвольного руху Андрія Мельника, 135-річчя дня народження якого нещодавно відзначала Україна, називав відомий поет Євген Маланюк, котрий знав його з часів служби у війську УНР. Бойовий офіцер, державник, великий патріот, зумів у найважчі часи поєднати гнучкість дипломата й незламний характер воєначальника. Інтелігентний, елегантний, справжній європейський аристократ, і водночас – мужній воїн, гартований фронтами Першої світової, визвольних змагань Української революції 1917–1921, роками підпілля, тюрмами й таборами. Він належав до тієї національної еліти, що не зламалась у часи, коли вся Європа здригалася від жахіття воєнних катаклізмів. Його звитяга – це витримка, самопожертва й непохитна віра в Україну.
Сьогодні, як і сто років тому, Україна палає у вогні розв’язаної одвічним ворогом – ненажерливим російським імперіалізмом, як би той не звався офіційно, – загарбницької колоніальної війни. Воїни ЗСУ так само стійко стоять, як стояли їхні прадіди – за свободу, правду, за право жити на своїй землі, розмовляти рідною мовою. І в цих драматичних подіях ми відчуваємо історичний зв’язок поколінь, незламну волю нашого народу. І наш обов’язок – пам’ятати, шанувати, плекати та передавати цю пам’ять наступним поколінням.
Жива криниця пам’яті
Цими днями центром святкування 135-річчя дня народження Андрія Мельника в Україні традиційно стала його рідна Дрогобиччина. Науковці, музейні працівники, літератори з усієї України приїхали до прикарпатського краю, щоб обговорити різні аспекти життєдіяльності видатного патріота, військового й політичного діяча.
Організаторами насиченої й різнопланової програми заходів, присвячених ювілею Андрія Мельника, стали Інститут археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України, Дрогобицька міська рада, Трускавецький готельно-курортний комплекс «Карпати» і його керівник, меценат і громадський діяч, голова ГО «Рада старійшин Трускавця» Лев Грицак.
Відкрилися Дні Мельника на Дрогобиччині 10 грудня в еколандшафтному парку «Козацька слобода «Раковець», розташованому в селі Воля Якубова Дрогобицької громади, де народився провідник ОУН. Там відбулось засідання круглого столу на тему «Проблеми досліджень життя й діяльності Андрія Мельника». Цю дискусійну панель та подальшу науково-практичну конференцію, присвячену постаті Андрія Мельника модерував Микола Гриценко – один із ініціаторів та координатор заходів, перший заступник глови Національної спілки письменників України.
11 грудня в Дрогобичі, у приміщенні Народного дому імені І. Франка розпочала роботу третя Всеукраїнська науково-практична конференція «Андрій Мельник та Українська революція 1917-1921 років». У ній взяли участь завідувач відділу Національного музею історії України Олександр Кучерук, доктор історичних наук Валентина Піскун, завідувач кафедри міжнародних відносин Київського університету імені Б. Грінченка Василь Яблонський, завідувавч кафедри історії, музеєзнавства та культурної спадщини Львівської політехніки проф. Іван Хома, директор Хмельницького обласного літературного музею Василь Горбатюк, магістр історії з Дрогобича Володимир Ханас. Наше місто та придніпровський регіон на цьому форумі представляла кандидатка історичних наук, директорка Музею історії Кам’янського Наталія Буланова.
Учасники конференції прийняли спільну резолюцію, яка місить заклики до влади й громадськості посилити увагу до вивчення та популяризації спадщини Андрія Мельника, зокрема, створити мемооріальний музей А. Мельника в селі Воля Якукбова Дрогобицького району. Серед пунктів Резолюції – направлення Звернення про присвоєння імені полковника А. Мельника одному з підрозділів Сил Спеціальних Операцій ЗСУ, а також – створення постійнодіючого Всеукраїнського громадського комітету з ушанування постаті Андрія Мельника.
Цього дня в Народному домі Дрогобича відкрилась виставка плакатів «Андрій Мельник та його побратими», створених студентами Національного університету «Львівська політехніка» на основі сучасних дизайнерських рішень. Виставку представили відомий львівський художник Орест Скоп та кандидат митсецтвознавства Ольга Борисенко. Студентські роботи вражають високим рівнем професіоналізму й інноваційності, демонструють глибокий погляд на діяльність Мельника та його час.
Учасники конференції відвідали відому пам’ятку давньої української архітектури – дерев’яну церкву Святого Юра, початок будівництва якої сягає ХV ст. Її неодноразово відвідував Андрій Мельник під час навчання в Дрогобичі.
12 грудня, в день народження провідника ОУН А. Мельника , пам’ятний мітинг відбувся у його рідному селі Воля Якубова. Біля меморіалу зібрались представники влади, науковці, громадські та політичні діячі, молодь, ветерани нинішньої війни. Після молебну й урочистих промов учасники зібрання поклали квіти, відвідали важливі місця пам’яті, пов’язані з життєвими шляхами видатного діяча: могили його батьків на місцевому цвинтарі; пам’ятний знак на місці, де стояла садиба Мельників, зруйнована більшовиками.
Головним пунктом маршруту пам’яті стала еко-садиба Андрія Мельника, п’ять років тому облаштована зусиллями мецената Лева Грицака у типовому столітньому бойківському будинку, де колись мешкали родичі Андрія Мельника. В одній з кімнат зібрані побутові речі, інструменти сільських майстрів. В іншій частині оселі – світлиця, присвячена життю Андрія Мельника та його участі в національно-визвольному русі.
Учасників конференції прийняв міський голова Дрогобича Тарас Кучма. Очільник громади підкреслив вагомість постаті Мельника в українській історії, важливість його заповідей у наш буремний, драматичний час. Обговорювались перспективи розвитку інфраструктури села Воля Якубова, формування комплексного осередку пам’яті Андрія Мельника, створення повноцінного меморіального музею, наповнення його експонатами та облаштування подібного музею у Дрогобичі.
Оскільки постать Андрія Мельника досі для багатьох є маловідомою, гадаю, буде не зайвим у його 135-річний ювілей нагадати про основні цікаві сторінки його біграфії.
Вільний син Волі Якубової
У біографії Андрія Мельника залишається чимало таємниць, які поступово розкривають історики. Зростання інтересу дослідників до життєпису й діяльності видатного борця за незалежність України є закономірним в умовах повномасштабної війни росії проти України. Адже на цьому драматичному тлі постать Андрія Мельника постає яскравим уособленням ідейного фронту у боротьбі за українську історичну суб’єктність, інструментом руйнування міфів російської пропаганди.
Андрій Мельник народився 12 грудня 1890 року на Галичині, що входила тоді до складу Австро-Угорської імперії, у старовинному селі Воля Якубова Дрогобицького повіту, перша згадка якого датована 1340 роком. Його батько Атанас Мельник був війтом – сільським старостою Волі Якубової. Мав добру освіту – закінчив дяківську школу в Перемишлі, був знайомий з Іваном Франком, приймав його у своїй хаті, і загалом – залишив добрий слід у пам’яті земляків. Його зусиллями за підтримки графа Тарнавського було збудовано шутровану (посипану щебенем) дорогу з Дрогобича до Волі Якубової, завдовжки 9 км. До речі, нею користуються й донині, за минулі майже півтора сторіччя – нової дороги так і не збудували. Пам’ятають земляки й про те, як Атанас Мельник викупив корчму і перетворив її у громадський дім, у якому заснував читальню й осередок товариства «Просвіта». Потяг до знань, освіти та активну громадянську позицію батько встиг передати синові.
У 1905 році, на 48 році життя, Атанас помер від туберкульозу в тюрмі, куди його запроторили за «бунтування селян». Матір хлопець втратив ще раніше, у 1897 р., тож виховання Андрія лягло на мачуху Павлину Матчак. На щастя, вона ставилась до нього так само, як до рідної доньки Наталії (1903 р. н.), народженої в шлюбі з Атанасом Мельником. Павлина продала частину власної землі, щоб оплатити лікування Андрієві, котрий успадкував схильність до сухот. Йому зробили операції на легенях, видалили два ребра, щоб полегшити дихання. Андрій не забув доброго ставлення і теж всіляко допомагав сестрі, зокрема, оплачував навчання племінників. Та родинні зв’язки з А. Мельником дорого їм обійшлись. У 1950-му році всю сім’ю було репресовано – Наталію вбили прямо під час затримання, її чоловіка та п’ятьох дітей відправили на заслання до Сибіру. Вони змогла повернутись в Україну лише у 1958-му році.
Заворожений характерник
Після гімназії Андрій вступив до Віденської вищої аграрної школи Hochschule für Bodenkultur, але навчання перервала світова війна. У 1914 р. Мельник добровольцем вступив до Легіону Українських Січових Стрільців – національного формування у складі австро-угорської армії, хоч за станом здоров’я мав звільнення від служби. Командував сотнею, воював на Східному фронт проти росіян. Як писав в автобіографії: «1914–1916. Беру участь у карпатських боях УСС (Пікуй, Маківка) і у походах з Карпат на Поділля над Золоту Липу (Галич, Соснів, Іцків, Лисоня) в степені чотаря і поручника».
На фронті Андрій Мельник став справжнім командиром – хоробрим і розважливим. Розповідають про те, як влітку 1916 року на фронт приїхав ерцгерцог Карл, майбутній імператор Австро-Угорщини, вручати нагороди військовикам, які відзначилися в боях. Серед інших вручив медаль за Хоробрість і Андрієві. Але після короткої розмови з ним ерцгерцог зняв свою імператорську шаблю, і вручив поручнику Мельнику – на знак поваги.
«Про Андрія Мельника казали, що він заворожений, як характерник, – згадував сотник легіону УСС Михайло Мінчак. – А хто глядів збоку, як він підскоками веде сотню в бій до наступу, ніколи не прилягаючи до землі, міг би подумати, що він не лише забагато ризикує своїм життям, а й добровільно шукає смерти. А коли врешті й досягла його «куля зрадливая, в москві-матушці свяченая» – то не вбила, тільки поранила».
Під час бою на горі Лисоні поранений Мельник потрапив у полон. У таборі для полонених біля Царицина познайомився зі своїм земляком, кадетом ландверу (територіальна оборона) Євгеном Коновальцем. Ця дружба, що перерветься лише зі смертю Коновальця від руки головного радянського диверсанта П. Судоплатова у 1938 р., вплине на долю обох.
У січні 1918 р. Андрій Мельник з групою товаришів тікає з полону і діставшись Києва, записується до Галицько-буковинського куреня Січових Стрільців, яким командував Євген Коновалець. Разом із ним Мельник реорганізує курінь, очолює його штаб. У січні 1918 р. відіграє ключову роль в придушенні інспірованого більшовиками постанні на київському заводі «Арсенал». У березні 1918 року бере участь у звільненні Києва і військовому параду на Софійській площі.
Генерал армії УНР
Від березня 1918-го Коновалець очолив полк Січових Стрільців, який після приходу до влади Павла Скоропадського німці роззброїли. Коновалець і Мельник зустрілись з гетьманом, і він у серпні 1918 року дав дозвіл на створення загону Січових Стрільців. Але коли керівники стрільців почули заяви Скоропадського щодо можливої федерацію з росією, вирішили підтримати антигетьманське повстання. Осадний Корпус Січових Стрільців відіграв вирішальну роль у встановленні влади Директорії УНР. Коновалець став військовим комендантом Києва. Мельнику Директорія присвоїла звання отамана (генерала) військ УНР і призначила на посаду начальника штабу Дієвої Армії УНР, яку він обіймав до липня. Андрія Мельника всі звикли називати полковником армії УНР – і соратники, і історики, й сам він з притаманною йому скромністю, не заперечував. Але офіційно мав вище військове знання, еквівалентне генералу армії. Тож заради історичної справедливості, у цій статті називатимемо Андрія Мельника – генералом.
У січні 1919 року Стрілецька Рада запропонувала Симону Петлюрі встановити військову диктатуру. Не бажаючи брати на себе всю повноту відповідальності, той відмовився. Тоді був запропонований план владного тріумвірату у складі: Симон Петлюра, Євген Коновалець і Андрій Мельник. Однак і цей проект був відхилений.
23 липня 1919 Мельник бере участь в переможній Карабчиївській операції під Конотопом. Але попри окремі успіхи, ситуація на фронтах для захисників Української Держави продовжувала погіршуватись. 4 грудня 1919 року в Чорториї відбулась нарада командирів частин армії УНР за участі Головного отамана Симона Петлюри, на якій було ухвалено рішення ліквідувати регулярне військо і перейти до партизанської боротьби.
В грудні 1919 року Андрій Мельник захворів на тиф, після шпиталю разом з Євгеном Коновальцем опинився у польському таборі для інтернованих вояків. У квітні 1920 року Петлюра призначив Мельника інспектором військових місій УНР у Чехословаччині. У тому ж році разом з Коновальцем Мельник засновує Українську військову організацію (УВО).
Голова ОУН
1922 р. він завершує перерване війною навчання у Вищій аграрній школі у Відні й отримавши диплом інженера лісового господарства, повертається до Галичини. Наприкінці року Мельник перебрав від Коновальця, котрий виїхав за кордон, обов’язки крайового команданта УВО.
Активна українська діяльність Мельника призвела до його арешту у 1924 р. і п’ятирічного ув’язнення. Після звільнення митрополит Шептицький запрошує його інженером лісництва Галицької греко-католицької митрополії. Андрій одружується з Софією Федак, сестрою дружини Євгена Коновальця Ольги – так бойові товариші породичались, ставши свояками. Дітей у подружжя Мельників не було. Після загибелі Євгена Коновальця у травні 1938 р. Андрій Мельник очолив Провід українських націоналістів. На Другому великому зборі 1939 року його затвердили головою ОУН.
З початком Другої світової війни поляризація поглядів в ОУН призвела до розколу організації. Одна частина залишилася під керівництвом Андрія Мельника, іншу очолив 30-річний Степан Бандера. Більшість дослідників сходяться на думці, що конфлікт не мав принципової основи, а постав на ґрунті персональних і тактичних розходжень. Обидві фракції вживали спільну назву, обстоювали одну ідеологію. В основі конфлікту було розходження між закордонним націоналістичним середовищем, яке вважало Мельника єдиним правонаступником Коновальця, та радикальними молодими діячами руху. Останні, посилаючись на свої бойові заслуги, вимагали вирішального голосу в керівництві організації.
Серед обох крил ОУН були поширені сподівання, що нацисти й комуністи виснажать один одного, і як після Першої світової війни, українцям вдасться відновити свою державність. Готуючись до цього, за наказом Мельника створили Комісію державного планування, що розробляла законодавство для відродженої держави. Організовували похідні групи ОУН, що мали на місцях творити основи адміністративного, господарського і культурного життя. ОУН Бандери діяла аналогічно: створила свою комісію та похідні групи.
Наприкінці червня 1941 р. у Львові ОУН-бандерівська проголосила відновлення державної самостійності. Це було радикальним кроком, який викликав німецькі репресії, арешти націоналістів. ОУН Мельника створила у Києві Українську Національну Раду, яка мала привести Україну до незалежності. Це так само викликало гнів окупаційної влади, тисячі мельниківців було репресовано, серед них – відомі поети Олена Теліга й Олег Ольжич. У липні 1941 р. був заарештований і Мельник та відправлений до Берліну, де перебував під домашнім арештом. У січні 1944 р. його перевели до в’язниці в Австрії. В’язень тої тюрми, колишній посол Франції у Берліні Франсуа Понсе з повагою згадував про Мельника: «Він є очільником українського націоналістичного руху демократичного ухилу, і є правонаступником Коновальця, якого вбили у Роттердамі, та Петлюри, якого вбили у Парижі. Вороже ставиться до німців, котрі цікавляться Україною виключно як житницею».
Не схиливши Мельника до співпраці, німці перевели його до концтабору Заксенхаузен, де вже перебували Степан Бандера, Ярослав Стецько, Тарас Бульба-Боровець та інші діячі. Під кінець війни німці знову намагалися схилити Мельника й Бандеру до співпраці. Категорична вимога українців визнати право України на державність не знайшла підтримки в Берліні.
30000 марок вбивцям
Нещодавно розсекречені СБУ архівні документи свідчать про те, що в листопаді 1944 року НКДБ розробив план фізичної ліквідації Андрія Мельника. Спецгрупа кілерів включала 5–7 осіб із числа агентури 4-го і 20-го управлінь НКДБ УРСР, які працювали по лінії боротьби з українськими націоналістами. Крім того, до складу групи включили двох агентів із числа мельниківців зі знанням німецької мови, які знали Берлін і мали там знайомих, прямим виконавцем вбивства мав стати агент під псевдо Борець. Також до складу групи увійшло кілька військовополонених німців, які добре орієнтувалися в Берліні, й радист. Їм виділили 30 000 німецьких марок, забезпечили необхідними документами. Після ліквідації А. Мельника диверсанти мали пробиратися на схід, або залишатися на місці в очікуванні приходу Червоної армії. Запланована операція була на грудень 1944 року, але до реалізації справа не дійшла.
Після Другої світової війни Андрій Мельник перебував у таборі для переміщених осіб. Згодом отримав запрошення Великого герцога Люксембурзького Фелікса, з яким познайомився і заприятелював ще в 1920-х роках в Галичині, і з кінця 1945 року жив у Люксембурзі. Повоєнні обставини змусили обох провідників ОУН задуматися про відновлення організаційної єдності. 1948 року, під час вшанування пам’яті Коновальця у річницю його загибелі, відбулася зустріч Андрія Мельника зі Степаном Бандерою, на якій обговорювалося це питання. Двом лідерам вдалося досягти суттєвого покращення взаємних стосунків, але об’єднання не сталося.
Лідер консолідації
У наступні роки Мельник багато зробив для консолідації української еміграції. 1948 року була створена Українська Національна Рада, до складу якої увійшли всі сили української еміграції. ОУН(м) виступала з різними ініціативами, привертаючи увагу світової громадськості до становища поневолених українців. У травні 1957 року Мельник запропонував скликати Світовий конгрес українців. Підготовка тривала десять років і завершилася 1967 року створенням Світового конгресу вільних українців, що об’єднав людей з 30 країн світу. Генерал Мельник не дожив до цієї події. Свій земний шлях він завершив 1 листопада 1964 року в Кельні, похований у Люксембурзі.
«Українська держава – це святиня, яку маємо боронити за всяку ціну!», – ці слова Андрія Мельника звучать як його політичний заповіт, і палкий заклик, звернутий до кожного українця. Хай він надихає нас продовжувати священну боротьбу за перемогу, суверенну державу та її майбутнє!
Вадим БУЛАНОВ,
м. Кам’янське
Дніпропетровської області