Настав той час, коли сміливо можна аналізувати положення націоналізму і націоналістів у нашій державі та суспільстві, складаючи відповідну перспективу на майбутнє. У цій статті я спробую детально це проаналізувати.

Почнімо з того, що ми маємо зараз. Майже 7 річна політика ліберальної влади Володимира Зеленського, сірого кардинала та інших – призвела до найгірших(після януковича і загалом московитських окупацій України) наслідків для націоналізму. Спочатку це проявлялось у лозунгах «Какая разніца» і «Надо увідєть мір в глазах путіна». Націоналізм же за таких обставин поступово скочувався до маргіналу на одному щабелі з нацистами, фашистами та ліваками. Ілюзія того, що ось – те майбутнє про яке нам всі казали, що виходець з народу зараз все зробить – нажаль працювала, що апріорі не заважало також і встановлювати своїх людей на потрібні посади – підриваючи одну з основних цінностей націоналізму – меритократію, тобто владу здібних і розумних, а не продажних і близьких до правлячої верхівки. До 2022 року ця політика реалізовувалась на ура. Тобто ми можемо сказати про те, що принаймні перші 3 роки свого правління – націоналізм, хоч і не прямо, та все ж перебував у маргінальному положенні. Яскравий приклад можу навести святкуванням створення дивізії СС «Галичина» у Києві у квітні 2021 року. Тоді вищі представники держави різко розкритикували цей марш, а на самому параді було явно видно, що окрім справжніх націоналістів є ще й деякі зігуючі нацисти, що точно не відповідало стандартам. Для контексту, дивізія СС «Галичина» – не була засуджена на Нюрнберзькому трибуналі, її бійці НЕ вчиняли військових злочинів, як це робили до прикладу РОА Власова чи самі ж нацисти, це було виключно добровільне формування, яке могло стати одним з осередків формування досвідчених бійців, які будуть воювати вже за вільну, незалежну від нацистів та комуністів Україну. Ще одним прикладом (який продовжується і досі) можна назвати те, що під час ЛГБТ парадів, паради «традиціоналістів» (в числі яких є і націоналісти) – часто скасовуються, або ж не проводяться через поліцію. І якби ж на тих парадах грозились влаштувати якусь різанину гомосексуалів, чи ще щось, і через те б їх карали. І хоча звісно, є окремі випадки, та все ж в більшості – такі марші не можуть нормально реалізуватись через протидію поліції, навіть якщо загрози життю, честі чи гідності представників ЛГБТ немає. Це ніби піднімає їх як привілейований клас, що зовсім не відповідає націоналізму, де будь-яка верства населення і соціальна група – не може бути впринципі вища чи нижча за когось, адже це частина одного народу та потенційно і однієї нації. І я не кажу що усе має бути як за соціалізму й комунізму – де «всі рівні» тотально, ні, але ж відчуття поваги хоча б має бути, хоч якесь.

Що ж можна сказати про політику після 2022 року? Тут же, попри всі намагання влади якось утихомирити відродження націоналізму, спричиненого війною – усе марно. Націоналізм, особливо під час війни – життєво необхідна цінність, яка визначає те, чи буде далі існувати держава, а за нею і нація з народом. Особливо активно націоналізм почав проявлятись в українській армії, де історично всі обставини тому сприяли. Той же «Азов», «Третя штурмова», та подібні підрозділи, разом із новими командуючими – Драпатим, Білецьким, Прокопенком та іншими – активно про це свідчить. А ще ж не забуваємо про тил, де такі як Маркус, Кротевич, письменники, громадські активісти (типу Ганула, Фаріон, Парубія та інших) просували і просувають націоналістичні цінності в маси. Через це 3 вище згаданих і заплатили своїм життям. Такі активісти як вони – не могли довго бути на свободі думки, їх потрібно було зручно прибрати для того, аби націоналістичний рух втратив тих, хто були його духовними вчителями, що виховували віддане нації покоління. Можна навіть згадати нещодавній теракт у Львові, коли вибухом була вбита 23 – річна поліцейська. Замовниками терактів зрозуміло що були московити, оскільки для них це теж вороги, проте ліберальна влада не зробила НІЧОГО, щоб їхнім вбивствам не збутись. Майже НІХТО не прийшов їм на допомогу, лише небайдужі та медики намагались їх врятувати, та все було марно, нажаль. Підсумовуючи, політика влади зараз, починаючи з 2022 року – це такий собі «дозвіл» націоналізму, який влада не може контролювати в армії, проте намагається контролювати в тилу, через що пішло з життя багато видатних людей.

Перейдімо до наступного – становищі у суспільстві. Тут я не буду перечислювати усе що зробила влада та наш же народ, адже в основному все було названо вище. Та все ж додам одне – аполітичність, «пофігізм» і «какая разніца» нажаль стрімко заражають країну. Подивіться хоча б на недавну статистику з Києва про московитську мову в школах, про те як на вулицях про всій державі підлітки слухають московитську музику, як їм плювати на національні цінності й народ. Історично так склалось, що українці жили та живуть із синдромом меншовартості, насадженого московитами, з якого потім випливає малоросійкість  та байдужість до національної ідентичности. Проте це не означає що влада в цьому питанні є невинною, її політика умисно виховувала покоління зброду, що не зможе повстати проти неї, що може відволіктись на інші проблеми, для цього ж і використовуються й інші соціальні групи, класи, за принципом «Розділяй і володарюй».

Що ж до перспектив націоналізму, то тут все може бути лише у 2 шляхах, проте всі вони мають свою ціну.

Перший шлях – Україна програє війну, (або вона заморожується на невигідних умовах) через зраду союзників (особливо США), нестачу людей, економічну недбалість і витрату грошей на шизофренію аля зимової тисячі/дорогі декоративні проекти в містах, особливо прифронтових, замість грошей на армію та освітньо-культурну політику. Це викликає внутрішні суперечки, де націоналісти мають перевагу, адже будуть акцентувати на реваншизмі й відродженні могутності, яка була втрачена. Через те, що більшість людей в суспільстві будуть остаточно розчаровані у політиці, і будуть намагатись або виїхати, або знайти вихід з патової ситуації – вони звернуться до націоналізму, як ідеї реваншу та відновлення справедливості, що потенційно викличе його підйом. В свою чергу це призводить або до націоналістичної революції, і силовому захопленні влади націоналістами, або ж через вибори та відповідно встановлення націоналістичного режиму і початку реалізації тих задумів, які мали бути вирішені ще десятки років тому. Московія буде застосовувати будь – які методи для недопущення цього, проте історичну фортуну, яка мала би настати вже давним давно – не спинити. Я не кажу, що це може відбутись зразу, адже для цього можуть знадобитись роки, проте це буде незворотньо.

Другий шлях – Україна виснажує свої ресурси, проте встановлюється заморозка на дуже вигідних умовах, яку можна вважати за часткову перемогу. Вона хоч і не призводить до таких страшних наслідків, як поразка, та все ж сприяє внутрішньому розколу суспільства (цей розкол буде за будь-якої ситуації в країні після війни, навіть за умови повної перемоги, історія це доводить). Через це націоналісти знову ж таки беруть ініціативу в свої рухи, і мирним шляхом, поступово інтегруючись у державні структури – здобувають силу, через яку з ними змушені рахуватись. І поки усілякі ліваки разом з лібералами зайняті внутрішньопартійною боротьбою – націоналісти беруть ініціативу на себе і знову ж таки здобувають популярність. У цей період можуть не функціонувати школи, ліцеї, можливо деякі університети і тому подібне. І це теж підживлює націоналістів, адже у них з’являється молодь, яку можна перевчити на правильні цінності, в це в свою чергу уже цвях в труну тій системі, що була у нас з 1990х років. Знову ж таки, для садистської московитської орди це буде надзвичайно небезпечно, тому вона буде зацікавлена у дестабілізації, а проте ця дестабілізація НІКОЛИ не призведе до встановлення промосковитського режиму аля януковича.

Націоналізм на державному рівні – те, що буде в Україні за будь – яких обставин. Неважливо якими методами. Історія нас тягнула повз випробування, і настала та епоха, яка закінчить ці пекельні страждання. Але перед усім цим слід задуматись – а якою ціною усе це відбудеться? Через сотні тисяч вбитих, мільйони скалічених ми нарешті перейдемо той поріг трансформації, котрий нам слідувало зробити ще 109 років тому?

Матвій БОНДАР