16 червня 1906 року народився Зиновій Книш — “Нестор Літописець УВО-ОУН”, видатний український державний, політичний діяч, провідний член УВО та ОУН, чиї праці дають змогу краще проаналізувати діяльність визвольних організацій про міжвоєнні та повоєнні роки, розвінчати багатовікові міфи та пропагандистські тези, якими намагалися дискредитувати борців за незалежність України ворожі режими.

Народився Зиновій в родині вчителів. Навчався в народній школі ім. Т. Шевченка, а згодом в гімназії у Коломиї, зрештою здобув освіту в Львівському університеті, ставши доктором права та політичних наук в 1930 році, опісля працював адвокатом.

Активним учасником УВО став ще в 1924 році, в рідній Коломиї, вступивши у лави 16-літнім юнаком, зроставши у вирі українських визвольних змагань 1917-20 рр. Він і був тим самим представником молодшої генерації УВО, про яку згодом напише в своїй книзі, аналізуючи пройдений шлях українського націоналістичного руху, порівнюючи і пояснюючи досвід різних поколінь в боротьбі за одну справу.

Книш став членом Бойової референтури УВО, а з 1930 року — бойовим референтом Крайової Команди. Через націоналістичну діяльність неодноразово був заарештований польською поліцією (1929, 1931, 1939), але не відступав від обраного шляху. Був навіть засуджений на 8 років в 1931, але амністований в 1936, надалі продовжуючи справу.

В роки Другої світової він став чільним діячем в ОУН. Планувалася поїздка в Америку, щоб зв’язатися з тамтешніми осередками ОУН, проте війна внесла свої корективи.

Після сумнозвісного розколу залишився з Андрієм Мельником, не шкодуючи про це жодного разу, про що можна пересвідчитись в його працях.

В історії діяльності українського визвольного руху Зиновій Книш відомий як учасник конференцій Проводу Українських Націоналістів (ПУН), провідний член ОУН, провідник ОУН у Західній Європі, член ПУН та перший заступник Голови ПУН, генеральний суддя ОУН. 

Відомо про його участь в організації похідних груп ОУН, які після відступу більшовиків розгорнули на українських землях національно-організаційну та просвітницьку роботу. У 1944 році емігрував закордон, перебував у Кракові та Австрії, відстоюючи інтереси українських переселенців. Згодом переїхав у Париж, а на початку 1949 року переїхав до Канади, ставши активним діячем української політичної еміграції.

Він автор близько 50 історичних праць і низки статей та брошур. Використовував псевдоніми — Богдан Михайлюк, Ю. Мохнацький, Ренс, Голіят.

Зиновій Книш створив і вкладав власні кошти у видавництво «Срібна сурма» (в Торонто), де й виходили друком його праці. Серед яких можна виділити “Становлення ОУН”, “За чужу справу”, “Розбрат”, Варшавський процес ОУН”, “Перед походом на схід”, “З таємних документів польської окупації Західної України”, “Розбрат. Спогади й матеріали до розколу ОУН у 1940-1941 років” та інші.

 “Б’є дванадцята” — книга матеріалів про діяльність ОУН напередодні німецько-радянської війни в 1941, яку також вважають визначною роботою автора.

У своїх працях Зиновій Книш згадував про Євгена Коновальця як про виняткового лідера ОУН, який став символом організованої, послідовної боротьби за незалежність України. Він підкреслив його авторитет, який ґрунтувався на довірі, дисципліні та жертовному служінні національній справі. Не менш влучно він згадував про Андрія Мельника, характеризуючи його як людину дії, а не пишних слів; стриманим, рішучим і непохитним у відстоюванні своїх переконань. На думку Книша, Мельник не прагнув публічності чи слави, а присвячував себе праці та служінню українській справі.

Об’єктивно висвітлив причини розколу в ОУН, наголошуючи яку трагічну роль вона зіграла на перебіг визвольного руху ХХ ст, та попри це не втратила своєї рушійної сили.

Збираючи архівні матеріали та свідчення сучасників, Зиновій Книш прагнув якомога точніше відтворити перебіг подій і зберегти їх для майбутніх поколінь, особливо про історію УВО-ОУН. Тож його видання будуть цінним джерелом для істориків, краєзнавців та всіх, хто цікавиться історією українського національно-визвольного руху ХХ століття.

Помер Зиновій Книш 14 листопада 1999 року. Поховали його на цвинтарі Святого Володимира в Оквілі, Канада.

Оксана ЗВАРИЧ