Скандал навколо голландської колекції картин, вкрадених майже 11 років тому із Музею Західної Фрісландії і які нібито знаходяться в Україні, набирає обертів. Втім, після гучної заяви 7 грудня директора музею Ада Гірдінка та експерта у сфері антикваріату Артура Бранда Генеральна прокуратура України, як стверджує голова Національної поліції України Хатія Деканоідзе, досі не отримала офіційного запиту від генпрокуратури Нідерландів.

Посол України у Нідерландах Олександр Горін, коментуючи ситуацію, що виникла навколо картин, відзначив, що наразі уряд Нідерландів не сумнівається, що картини будуть повернуті власникам, якщо їх знайдуть в Україні. Зокрема, цю позицію у парламенті озвучила міністр торгівлі і розвитку співробітництва Ліліан Плоумен, передає Укрінформ. «Нідерландська сторона раніше інформувала українську сторону, але не детально і не конкретно щодо колекції картин, яка зникла у 2005 році з музею у місті Хоорн. Звичайно, після цього ця інформація була опрацьована у МВС та МЗС і відповідні органи почали пошук колекції. Дирекція музею ж вирішила самостійно вступити в переговори про повернення колекції з особами, які могли мати, а могли й не мати, до неї доступ, і їм не вдалося цього зробити», — пояснив він, передає www.ukrinform.ua. За словами Горіна, на даний момент Україна чекає офіційного запиту з боку голландської сторони. У прес-службі СБУ «Дню» повідомили, що наразі СБУ на виконання доручення Президента перевіряє інформацію, оприлюднену у ЗМІ.

Водночас світова преса продовжує тиражувати слова Артура Бранда, який звинуватив одного із командирів батальйону ОУН Бориса Гуменюка у здирництві, а також заявив, що за командиром ОУН стоять лідер партії «Свобода» Олег Тягнибок і екс-голова СБУ Валентин Наливайченко.

Схоже, що європейське майбутнє України вирішується зараз в містечку Хорн на півночі Нідерландів. Музейний скандал на тлі підготовки до референдуму з приводу ратифікації Угоди про асоціацію Україна-ЄС, який має відбутися в Нідерландах у квітні 2016 року, а також очікувана в лютому 2016 р. доповідь Ради безпеки Нідерландів про причини, які призвели до катастрофи рейсу МН-17, переростає в скандал політичний.

* * *

Газета «День» зв’язалася з основним фігурантом гучної справи — Борисом Гуменюком.

— Пане Борисе, на початку розмови внесіть, будь ласка, ясність, чи можна вас представити як колишнього командира батальйону ОУН, оскільки після заяви Артура Бранда вже в українських ЗМІ з’явилися коментарі Миколи Коханівського. Він стверджує, що ви до батальйону ОУН не маєте жодного стосунку.

— Після Майдану, коли стало зрозуміло, що на територію України ввійшли війська РФ, я записався добровольцем у батальйон «Азов». Пізніше за рішенням проводу ОУН за підписом Богдана Червака було створено батальйон ОУН. У документах ОУН абсолютно чітко, чорним по білому було записано, що ОУН створює свій батальйон, де Микола Коханівський буде командиром, а Борис Гуменюк заступником командира батальйону. Це було літо 2014 року. Кожен у батальйоні займався своїми справами: Коханівський — особливим складом, я — інформполітикою і зв’язками з громадськістю, Олександр Потебенько — тилом…

Ми були на передовій, півроку стояли у Пісках, тримали оборону, були у боях, але юридично не мали права тримати зброю, бо юридично такого батальйону не існувало, ми не мали офіційного статусу. На початку 2015 року надійшла пропозиція від Генерального штабу стати частиною Збройних сил України. 90 відсотків складу нашого батальйону мобілізувалося у 71-шу десантну штурмову бригаду та в 93-тю бригаду. Коханівський не захотів іти у Збройні сили. Зараз він цивільна людина, мешкає в Києві, займається своїми цивільними справами, які зводяться до того, що він гадить своїй країні та ОУН. За ці дії Миколу Коханівського було виключено із лав ОУН, натомість всі інші бійці, що несуть зараз службу у ЗС, залишаються членами ОУН. Я займаюся волонтерською діяльністю, є членом проводу ОУН.

«ІНФОРМАЦІЮ ПРО КОЛЕКЦІЮ НЕВИПАДКОВО ПІДКИНУЛИ МЕНІ…»

— А яким чином і коли вам стало відомо про колекцію картин?

— В культурі я людина невипадкова. Можливо, випадкова людина на війні, бо війна — це особливий випадок. А-от в культурі — ні. 25 років працюю письменником. До того ж розбираюся в мистецтві, непогано розуміюсь на живописі, дружу з багатьма митцями. Сам маю непогану колекцію картин українських художників другої половини ХХ століття. Я знайомий з музейниками, колекціонерами, галеристами. Тому коли у липні минулого року мені надійшла анонімна інформація про те, що на околиці Донецька на непідконтрольній Україні території в одному з маєтків, що належить людини з оточення Януковича, знайдено колекцію картин, я не міг не зреагувати.

— Хто вам дав цю інформацію? Як вона потрапила до вас?

— Досі це анонімна інформація. Мені її повідомили по телефону. Думаю, що з’ясувати, хто був цей анонім, — завдання не для журналістів, а для компетентних органів.

Тепер я розумію, що цю інформацію невипадково підкинули мені, людині, яка знається на живопису. Бо дай її людині, яка вважає, що Пікассо — це футболіст мюнхенської Баварії, вона її пропустить повз вуха, ніяк не відреагує, не зацікавиться. Я зацікавився, бо для мене це була подія культурного плану, яка не могла мене не зачепити. Більш того я поділився цією інформацією з багатьма людьми — колекціонерами, галеристами.

Що то за колекція, здобута вона законно чи незаконно, нам тоді було невідомо. Багато людей допомагали мені з’ясувати, що то може бути за колекція. Минув рік, коли стало більш-менш зрозуміло, що то можуть бути картини, викрадені з голландського містечка Хорн.

І тоді я вирішив повідомити про наші здогадки працівників посольства Нідерландів в Україні, бо і тоді, і зараз я вважаю: якщо ця колекція дійсно перебуває десь в Україні, то вона має повернутися законному власнику — музею. Хоча друзі, з якими я радився, мене від цієї ідеї відмовляли. Мовляв, раптом інформація про колекцію — фейк і картин немає, а Інтерпол з тебе до кінця життя не злізе, буде вимагати картини. Але коли людина хоче зробити добру справу, хіба вона має боятися її робити? Це був мій свідомий вибір. І в тій інформації, якою я володів, не було нічого кримінального.

«СКАНДАЛ ВИГІДНИЙ ЛИШЕ ОДНІЙ КРАЇНІ — РОСІЇ»

— Коли відбулася зустріч у посольстві, і чи був там Артур Бранд?

— Це був липень 2015 року. На зустрічі були присутні троє працівників посольства, у тому числі голландський поліцейський. Крім працівників посольства, там була випадкова людина — непрофесійний перекладач. Артура Бранда не було, зустріч з ним відбулася пізніше.

У посольстві неймовірно зраділи новині. Сказали, що вони вдячні і мені, і тим, хто цю колекцію знайшов. Коли я сказав, що відтепер переадресую людей, які знайшли колекцію, на посольство, просили, щоб я не полишав цю справу і допоміг їм довести її до кінця. Вони залишили мені свої візитки. На тому наша розмова закінчилася. А вже за місяць мені через перекладача повідомили, що приїхав представник музею і хоче зустрітися. Це і був пан Артур Бранд.

На зустрічі, крім Бранда, мене і перекладача, знову був поліцейський. Я був здивований, коли вони запропонували провести зустріч не в посольстві, а в «неформальній обстановці» за межами посольства. Пан Бранд розсипався в компліментах, дякував і мені, і тим, хто знайшов ту колекцію, хоча, за його словами, ця колекція нікчемна, складається з картин третьосортних художників, які на артринку нічого не коштують. Показав мені роздруківки з мистецьких аукціонів, де інші картини цих художників виставлялися по три-п’ять тисяч євро. До того ж висловив сумнів, чи можна їх буде відреставрувати після поганого зберігання. Разом з тим заявив, що музей хоче колекцію повернути, бо художники малювали містечко, в якому розташовано музей, і то є історичною пам’яттю для громади міста.

Пан Бранд сказав, що вони готові виплатити винагороду — 50 тисяч євро — тим людям, які цю колекцію знайшли і повернуть. До того ж він сказав, що розуміє, що, можливо, знадобиться навіть військова операція, щоб забрати ці картини з непідконтрольній Україні території, і що люди, які будуть ці картини «визволяти», ризикуватимуть життям.

— Що було потім?

— Пан Бранд поїхав. А за два тижні я отримав від нього листа з вимогою негайно до 10 вересня повернути колекцію. У наступному листі були вже погрози. Я відповів йому, що оскільки він виявився непорядною людиною, більше цією історією я не займаюся. Після того у мене контактів з паном Брандом не було.

Можливо, пан Бранд і став би героєм Голландії, який повернув колекцію місту Хорн, але наразі став героєм Росії, бо скандал напередодні референдуму з приводу ратифікації Угоди про асоціацію Україна-ЄС вигідний лише одній країні — Росії. І чи насправді його метою була колекція? Адже він розумів, що після скандалу колекції, якщо вона дійсно знаходиться в Україні, загрожує ще більша небезпека. Або Гіва і Моторолла — такі собі донецькі бандюки — у її пошуках поперевертають усі маєтки догори дриґом, або ті, хто її знайшов, просто знищать картини, щоб не наражатися на неприємності.

«МОЇ АДВОКАТИ ГОТУЮТЬ СЬОГОДНІ ПОЗОВ ДО ПАНА БРАНДА»

— Те, що експерт з мистецтв Бранд притягнув до «картинної справи» імена українських політиків, теж наштовхує на думку про політичне замовлення цього скандалу.

— У різних колах з різними людьми ми обговорюємо версії того, що сталося. Одна з них — що це з самого початку був проект російських спецслужб. Невипадково, що інформація про картини була надана саме мені, людині, яка цікавиться мистецтвом і вміє заробляти на ньому. Можливо, хтось розраховував, що я прийду за наданою адресою з грошима викупляти цю колекцію. І от саме цей момент буде зафіксовано. А тоді скомпрометувати і добровольчий рух, і націоналістичний рух, і країну в цілому.

— Але ви той сценарій поламали.

— Так, бо пішов у посольство і заявив, що матеріального зиску від цієї справи не шукаю, а хочу допомогти. От організаторам цієї «операції» нічого більше не лишалося, як дати в руки Бранду папірці з прізвищами Наливайченка, Тягнибока, а також пару пасажів в стилі російської пропаганди.

— Ну знайомство члена проводу ОУН Гуменюка з лідером «Свободи» Тягнибоком схоже на правду. А яким чином фантазія сценаристів приписала сюди екс-голову СБУ?

— З Наливайченком я не знайомий і ніколи не зустрічався. Це як у тій байці: чоловік кричить, що на нього напало п’ять вовків. А може, три? Може, три. Може, один? Один. Але потім з’ясовується, що напало щось сіре з довгим хвостом — миша.

— Що плануєте робити далі?

— Мої адвокати готують сьогодні позов до пана Бранда. Я буду вимагати від нього публічних вибачень. До того ж я чекаю на запрошення від наших правоохоронних і компетентних органів, щоб надати пояснення з приводу обставин цієї історії.

Я переконаний, що вся ця «справа» розсиплеться і звинувачення буде спростовано. Звичайно, прикро, що я опинився у такій ситуації. Я — маленька людина, але патріот своєї країни, і мені прикро, що там хтось в Європі міг подумати про мою країну щось паскудне. Я сподіваюся, що правоохоронні органи знайдуть колекцію і вона повернеться в Голландію, хоча після дій пана Бранда зробити це буде набагато складніше.

Світлана БОЖКО, ДЕНЬ