Чому повернення Андрія Мельника – це більше, ніж просто перепоховання?
Сьогодні пройшла історична звістка: Україна повертає з Люксембургу останки полковника Армії УНР і голови ОУН Андрія Мельника, щоб перепоховати їх у Києві.
Хтось, можливо, скаже: «Навіщо нам зараз займатися перенесенням праху, коли в країні йде важка війна і є безліч інших нагальних проблем?». З точки зору холодної прагматики це здається логічним, але з точки зору історії та духовного сенсу нації -це подія колосального масштабу.
Щоб зрозуміти справжній сенс цього повернення, варто відкрити Книгу Буття. Коли патріарх Йосиф помирав у Єгипті – країні, де він був другою людиною після фараона, де мав шалену владу і багатство, – він залишив своєму народові дуже дивний заповіт. Він не просив ставити йому величезні піраміди, а узяв з ізраїльтян клятву: «Коли Бог виведе вас із цієї землі, винесіть мої кістки звідси разом із собою» (Бут. 50:25).
Пройшли століття. Почався великий Вихід, і Мойсей, втікаючи від армії фараона, рятуючи людей, серед усього хаосу не забуває зробити головне – він бере із собою кістки Йосифа.
Навіщо Мойсею цей тягар у пустелі під час війни за виживання? Тому що нація не може увійти у свою Обіцяну Землю, якщо залишає своїх батьків-засновників на чужині. Поки твої герої лежать у чужій землі, ти залишаєшся народом-вигнанцем. Ти залишаєшся емігрантом у власній голові.
Майже століття ми були нацією з «розкиданим пантеоном». Наші найвеличніші політичні, військові та культурні діячі лежать на цвинтарях Мюнхена, Парижа, Роттердама, Люксембургу та США. Їх вбивали, змушували тікати, вони вмирали в екзилі, мріючи лише про одне – повернутися додому.
Їхні могили за кордоном – це пам’ятники нашої бездержавності. Це німий доказ того, що вдома на них чекала тюрма або куля. Повернення Андрія Мельника – це колосальний злам нашої ідентичності.
Ми закінчуємо епоху Виходу. Забираючи своїх лідерів додому, Україна на весь світ заявляє: ми більше не народ без держави. Ми більше не бездомні вигнанці, які змушені ховати своїх героїв по чужих кутках Європи. Ми – господарі на своїй землі, які нарешті готові прийняти прах своїх батьків і віддати їм найвищу шану.
Держава, яка навіть під час найстрашнішої війни знаходить сили і волю збирати своїх мертвих, доводить одну залізобетонну істину: ця держава збирається жити вічно!
Михайло ТИЩУК