Українське слово. – 2004. – № 41. – 6–12 жовт.
Пам’ять Бабиного яру увійшла до світової історії як один із символів масових злодіянь нацистів проти людства під час Другої світової війни. Вже довгі десятиліття по війні триває осмислення масштабів цієї трагедії і спроби з максимальною точністю та достовірністю відновити всі деталі, пов’язані з нею.
За три роки німецької окупації Києва Бабин яр став колосальною за масштабами братською могилою понад ста тисяч людей. Вони були різними за національною приналежністю – українці, євреї, росіяни, поляки, цигани, білоруси та багато інших. Вони мали різні політичні погляди. Але одна страшна доля поєднала їх у цьому місті. Тут покоїться прах Олени Теліги та Михайла Теліги, Івана Ірлявського, Івана Рогача та інших українських патріотів, які були знищені за те, що були українськими патріотами-націоналістами, що змагалися за незалежну українську державу. Тут покоїться прах євреїв, яких знищували за те, що вони були євреями. Тут покоїться прах військовополонених, яких знищили за те, що вони були військовополоненими. Тут покоїться прах просто киян, замордованих за те, що вони були киянами…
Відлуння трагічних подій минулого не залишає в спокої нові і нові покоління. Тому до теми Бабиного яру звертаються знову і знову. В останні роки вона набула особливо гострого забарвлення у зв’язку з намірами спорудити на кошти закордонних донорів на місці масових знищень людей єврейський общинно-культурний центр «Спадщина», запроектовані спрямування та зовнішній вигляд якого були далекими від меморіального характеру цього щедро политого кров’ю клаптика київської землі – по суті єдиного місця, яке ще залишилося незабудованим за повоєнні роки. Сама ця ідея викликала протест різних суспільних середовищ, які об’єдналися в Громадський комітет «Бабин яр». Комітет закликав громадськість і владу гідно вшанувати пам’ять всіх жертв Бабиного яру створенням достойного меморіалу, який відповідав би сучасному усвідомленню масштабів і символічного значення цього місця для всієї України та світового співтовариства.
З метою об’єктивного висвітлення всіх обставин трагедії Бабиного яру під егідою громадського комітету започатковано серію науково-документальних видань «Бабин яр: людина, влада, історія». Щойно побачила світ книга перша «Історична топографія. Хронологія подій» (укладачі Тетяна Євстаф’єва, Віталій Нахманович). У фундаментальному (597 стор.) томі зібрано і зроблено спробу комплексно осмислити величезний документальний матеріал, що досі зберігався в архівах.
В книзі оприлюднено унікальні картографічні дані різних періодів, на основі яких пропонуються графічні реконструкції території Бабиного яру на період окупації Києва. Поєднавши їх з аналізом задокументованих свідчень очевидців, автори і укладачі переконливо доводять – територія, де розташовано нині меморіально-заповідна територія Бабиного яру була одним з місць масових розстрілів та захоронення жертв нацистів в період окупації Києва під час Другої світової війни. Тим самим відкидаються будь-які спроби аргументувати правомірність та етичність виділення на цій землі ділянки під будівництво єврейського общинно-культурного центру «Спадщина», яке очевидно не відповідатиме жодним критеріям з погляду моралі та традицій. Картографічні дані доповнюються публікацією маловідомих фотографій, зроблених в період окупації в Бабиному яру та на вулицях Києва. Їх атрибуція, зроблена Дмитром Малаковим, дозволила ввести ці джерела в науковий документаційний обіг.
Серед головних завдань, яке ставили перед собою автори і укладачі книги – відновлення детальної хронології подій, пов’язаних з масовими розстрілами за захороненням жертв нацистів на території Бабиного яру. Значною мірою це їм вдалося. Проте крок за кроком відстежуючи події з перших днів німецької окупації Києва, вони головну увагу зосередили на подіях, пов’язаних з масовими розстрілами єврейського населення, військовополонених та комуністичного підпілля. Розстріли українських патріотів в Бабиному яру згадуються лише спорадичними ремарками, а в документальній частині книги фактично не представлені. Очевидно, упорядники мали об’єктивні труднощі щодо добору і вивчення відповідних джерел на відміну від тих, що були нагромаджені в колишніх радянських архівах та архівах КГБ і до яких нині відкрито доступ. Визнаючи цей пробіл, вони задекларували наміри присвятити діяльності українського націоналістичного підпілля та нацистським репресіям проти нього окремий випуск науково документальної серії. Будемо сподіватися на це.
Проте навіть той документальний матеріал, який введено до наукового обігу є значним кроком до об’єктивного висвітлення трагедії Бабиного яру. Цінним досягненням упорядників слід вважати вперше здійснену ними публікацію всіх варіантів свідчень очевидців подій без виправлень, вставок та купюр, чим до останнього часу грішила більшість авторів, що бралися за цю тему. Ці свідчення особливо важливі у зв’язку з тим, що в останні роки були зроблені спроби пов’язати масові вбивства євреїв у Бабиному яру в перші дні німецької окупації Києва (кінець вересня-початок жовтня 1941 року) з українцями. Більше того, висловлювалися навіть твердження про те, що ці вбивства творилися виключно руками українців, а німецькі окупаційні чинники були в них спостерігачами. Відтак, ці домисли розвіюються первинними документами. Аналізуючи та порівнюючи їх з версіями, які публікувалися у різних виданнях починаючи з 60-х років, і, особливо в останній час, упорядники звертають увагу на факти некоректних втручань в тексти оригіналів, що змінювало їх контекст і давало підстави для фальшивих висновків.
Усвідомлюючи, що розгляд цих і подібних питань є далеко неоднозначним і надзвичайно складним, слід вважати, що зроблено перший крок на шляху до об’єктивного висвітлення трагічної історії Бабиного яру. Історії, яка має стати не джерелом розбрату, а основою єднання перед священною пам’яттю його незліченних жертв.