Сьогодні особливої актуальності в контексті прийнятих рішень набуває аналіз поглядів класиків українського націоналізму на земельне питання. У цій статті ми проаналізуємо працю Миколи Сціборського “Земельне питання”, яка вийшла у 1939 році в Парижі.

У ніч з 30 на 31 березня депутати ухвалили законопроєкт 2178-10, який запроваджує ринок земель. “За” рішення проголосувало 259 народних депутатів попри вимоги суспільства не приймати під час карантину рішень, які неоднозначно сприймаються суспільством. Залишається під сумнівом, чи вдалось за допомогою внесених поправок створити систему, яка б працювала на користь дрібних та середніх фермерів.

Повертатися до “засад аграрної політики”, накреслених проводом ОУН понад 80 років тому, є справді живою потребою нашого часу. Адже в нинішньому парламенті вже не один місяць тривають баталії довкола земельної реформи, а саме — скасування заборони на продаж земель сільськогосподарського призначення та запровадження ринку землі. Особливо гостро постають питання ціни, концентрації землі в одних руках та, звісно, право на купівлю землі іноземцями.

Слід відзначити, що всі праці Миколи Сціборського вражають сучасного читача пророчою далекоглядністю автора, науковим підходом до викладу ідей, а найголовніше — відповідають на виклики, що постають перед Українською Нацією. А “Земельне питання” є цілком конкретним, і від того, чи зможемо ми розв’язати “гордіїв вузол аграрних відносин”, залежить добро нашої справи сьогодні.

Микола Сціборський, як учасник Перших Визвольних Змагань, свідомо підкреслює роль власності землі у суспільно-політичних процесах: ”Розглядаючи розвиток економічних і суспільно-політичних процесів аж до сучасності, бачимо, що їх особливістю була і є боротьба, пов’язана з землею, яка виявляється в двох площинах: в боротьбі з самою землею — з метою здобути від неї найбільше господарських користей, і в боротьбі за землю, за право володіння нею… впродовж цілої історії володіння нею забезпечувало її посідачам і цілим їх групам гегемонне політичне положення серед інших груп даного суспільного колективу”.

Микола Сціборський охарактеризовує суть капіталістичного підходу й марксиського діалектичного матеріалізму та стверджує: “Українському націоналізмові чужа ця соціяльна догматичність. Свою провідну соціальну ідею та її, діючі в житті, форми — він визначає на підставі свойого світогляду та безпосереднього вчування в минувшину, сучасність і будучність нашої нації, що є для нього найвищою мораллю і реальною цінністю”.

Також автор фіксує напрям та принципи аграрної політики майбутньої Української Держави : “Змістом нашої аграрної політики — є українське селянство; її завданням — охорона його інтересів і сприяння його розвиткові… Аграрна політика, ведена в інтересах селянства — відповідатиме інтересам цілої нації; політика, звернена проти інтересів селянства — буде шкідливою для цілої нації”.

Підкреслимо конструктивність та еластичність аграрної політики, яка, за визначенням Сціборського, випливає з нашого світогляду і покликана об’єднувати Націю як довкола соціальної справедливості, так й солідарності: “Нашу аграрну політику визначатиме не сама програмова “форма”, лише живий зміст і ціль, випливаючі з націоналістичного світогляду — ясність і повнота якого завжди вказуватимуть нам межу потрібного, доцільного й своєчасного”.

У своїй праці Микола Сціборський провів дуже якісну розвідку “хронічних” політико-економічних проблем селянства (а в той час саме селянство було найчисельнішою складовою української національної спільноти) в історичній перспективі та запропонував їх вирішення, викристалізувавши п’ять засад націоналістичної аграрної політики:

1. Інтересам української держави та її економічної розбудови відповідатиме існування й розвиток інтенсивного трудового селянського господарства.

2. Українська Держава приверне й закріпить досягненні селянством здобутки в часі аграрної революції. В майбутньому можливі й доцільні лише корективи, що — беручи під увагу стихійний, неупорядкований характер аграрної революції й той стан, який у земельній справі лишать по собі окупації — повинен зміряти до планомірного й раціонального перерозподілу землі між трудовими селянськими господарствами, з метою піднесення їх продукційности й добробуту.

3. Український націоналізм змагає до встановлення трудового селянського господарства — побудованого на засадах приватної, але регульованої в праві купівлі й продажу, земельної власности.

4. Держава засадничо відкине викуп експропрійованих у часі революції поміщицько-капіталістичних посілостей, апробуючи цю експропріацію й поширюючи її на всі свої терени відповідним законом про загальну конфіскату того роду землеволодіння.

5. Заходи по землевлаштуванню будуть спрямовані не на зниження норм землеволодіння, лише на підвищення їх до рівня міцного середнього трудового господарства.

Читаючи ці пункти сьогодні, в часи незалежності, важко не відчути відбиток епохи, в яку була написана праця. Здобуття УССД була високою метою, а інструментом досягнення мала стати всеохопна Українська Революція і визвольна боротьба. Та все ж, спробуємо співставити ці засади національної аграрної політики до сьогоднішніх викликів.

Стосовно першої засади. Під розвитком інтенсивного трудового селянського господарства слід розуміти в сучасних умовах всебічну підтримку з боку Держави середніх агропромислових та фермерських господарств (в сучасних обставинах розвитку технологій та доступності техніки, навіть дрібні фермерські господарства здатні виробляти значні обсяги продукції на продаж, а саме цей критерій є основним в тодішній класифікації) сприятливу для них кредитну політику.

Виходячи з третьої засади, бачимо потребу у створенні справедливого ринку землі, а друга і четверта засади окреслюють зміст справедливого перерозподілу власності.

Звісно, з тих часів пройшло майже ціле сторіччя і про поміщицько-капіталістичні посілості, здавалось би, мова не йде. Але в сучасних умовах значним об’ємом земель сільськогосподарського призначення фактично володіють великі агрохолдинги, що робить їх власників сучасними “аграрними феодалами”. Окремої уваги заслуговує той факт, що серед десяти найбільших сільськогосподарських холдингів — лише три компанії, де стовідсотковими кінцевими власниками є українці (і це включно з сільськогосподарським холдингом HarvEast, де значна частка належить Вадиму Новинському).

Підсумовуємо, що запровадження ринку землі в інтересах українського селянства важливим завданням в розвитку УССД. МНК поділяє таку думку і на ній опирає свою позицію щодо земельного питання в Україні.

Ця теза має дві складових.Перша – впровадження ринку землі, як форми правовідносин, що передбачає право селян володіти землею,  розпоряджатись нею, створює мотивацію для покращення якості земель та надає додаткові економічні можливості малим та середнім фермерським господарствам. Тому тези, що будь-яка форма ринку землі є неприпустимою – є спекулятивними, суперечать ідеям класиків українського націоналізму, інтересам фермерів та світовому досвіду ефективного ведення сільського господарства.

Іншою складовою є необхідність забезпечити такі правила гри, які сприятимуть задоволенню інтересів українського селянства та не створюватимуть умов, за яких олігархат зміг би перетворити земельні відносини на сферу для отримання надприбутків, визискуючи дрібні та середні господарства. Наявний законопроект, на жаль,  не містить необхідних запобіжників такому розвитку подій

Як бачимо, програмові засади виписані Миколою Сціборським не втратили актуальності й сьогодні, як і поставлене ним завдання націоналізму в аграрній політиці: “Тоталітарна місія націоналізму покликає його не до плекання й поглиблення роз’юшених антагонізмів, а до скріплення внутрішнього зв’язку й співпраці всіх здорових складових частин нації. Однією з цих основних частин і є наше селянство.”

Василь Капустинський

mnk.org.ua

Довідка:

28 березня 1898 року народився український державний та військовий діяч, учасник Української революції, підполковник Армії УНР, теоретик українського націоналізму, один із провідних діячів Організації Українських Націоналістів — Микола Орестович Сціборський.

Микола Сціборський — автор низки ґрунтовних праць з теорії та практики українського націоналізму, зокрема, йому як ідеологу вдалось видати: “ОУН і селянство” (1933), “Національна політика більшовиків в Україні” (1938), “Сталінізм” (1938), “Нарису проекту основних законів (Конституції) Української Держави” (1939) та інші. Окремої уваги заслуговує його фундаментальна праця “Націократія”(1935), яка вважається класикою української націоналістичної думки.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *