«На Аскольдовій Могилі
Поховали їх –
Тридцять мучнів українців,
Славних, молодих…»
«Пам`яті тридцяти» Павло Тичина

Кожного року в Україні відзначають річницю бою під Крутами, який відбувся 29 січня 1918 року.
1972 року в Чикаго Володимир Зарицький опублікував книжку «Крутянська подія». Видав її, як він написав, «щоб раз і назавжди спростувати міфи, які утворилися навколо цієї події. І досі (деякі) доповідачі, не простудіювавши джерельного матеріалу, виказують неповне знання перебігу Крутянської події, а також незнання історії Студентського Куреня: як Курінь постав, як формувався, його чисельний склад, які мав втрати.» Так утворилася легенда про полеглих під Крутами «300» студентів. Зараз завдяки тій книжці нарешті розібралися, що і як було під Крутами насправді.
У 2001 році (21 рік тому) книжка «Крутянська подія» була перевидана у Видавництві імені Олени Теліги. Її привіз св. п. Микола Плав’юк, Голова ОУН, Голова Фундації ім.. О. Ольжича, Президент Видавництві ім. Олени Теліги.
Я свого часу готувала цю книгу до перевидання як головний редактор видавництва. Раджу усім, хто цікавиться історією Крутянського бою, хто збирається доповідати про нього, ознайомитись із матеріалами цієї книги. До речі, її легко можна знайти в Інтернеті.
У книзі зібрано свідчення учасників бою та військових діячів часів Української революції. Упорядник Володимир Зарицький виявив і спростував найбільш поширені міфи.
У післяслові упорядник написав: «Для інформування, виховання молодих поколінь цю книжку слід мати в кожному українському домі, щоб зберегти пам’ять про першу битву 29-го січня під Крутами з московсько-большевицькою, інвазійною 6-тисячною армейською групою Муравйова в обороні Волі України…треба було юним бійцям стати під Крутами до бою з ордами Леніна, наступаючими на Київ для позбавлення України проголошеної самостийности. Бережім пам’ять полеглих оборонців Крут юнаків-кадетів і студентів, які віддали все, що мали, молодість й життя за Волю України».
На основі тверджень учасників Крутянської трагедії документально встановлено:
«жертовно впали під Крутами в обороннім бою і освятили спільно своєю кров’ю нашу Державність:
1. 10 старшин і біля 250 юнаків (Юнаками називали юнкерів – курсантів військового училища) Першої Київської Юнацької Школи ім.. Гет. Богдана Хмельницького».
2. Біля 50 студентів київських вищих і середніх шкіл.»
Володимир Зарицький пише: справедливість вимагає, що слід згадувати не лише студентів, а також Юнаків Першої Київської Юнацької Школи ім. Гет. Богдана Хмельницького, які були основою оборони Крут і понесли найбільші втрати.
У книжці вміщено два спогади учасників бою під Крутами:
1. Спогад «Бій під Крутами» сотника Аверкія Гончаренка, командира Крутянського бою.
2. Спогад «Історія Студентського Куреня» студента Ігоря Лоського, учасника бою під Крутами.
Перебіг бою під Крутами описаний сотником А. Гончаренком у його спогаді. Після цілоденного бою 29 січня 1918 року з головними силами Муравйова, маючи великі втрати в рядах бійців, сотн. А. Гончаренко відірвався від ворога і ешеленом, який був напоготові у 2 км від станції Крути, забрав усіх, хто міг дійти, і від’їхав у напрямку Києва. Надіялись на підтримку Січових стрільців під керівництвом Євгена Коновальця, але вони затримались у Києві через бунт робітників під керівництвом комуністів на Арсеналі.
Ігор Лоський описав історію формування студентського куреня і також надав опис Крутянського бою.
На жаль одна чота (взвод) студентів при відступі до потягу помилково повернулася на станцію, не знаючи, що вона зайнята ворогом. Кати Муравйова познущались над ними і наступного дня їх розстріляли.
Селяни поховали розстріляних студентів, а 19 березня 1918 року їхні тіла перевезли до Києва і захоронили на Аскольдовій Могилі. Але це кладовище десь у 1950-х роках знищила радянська влада. Там було багато могил, я їх бачила, коли туди ходила маленькою з батьками. Зараз на Аскольдовій могилі поставлено символічний пам’ятник загиблим крутянам.
Коли радянська влада невідомо чому знищувала Аскольдове кладовище, рідні Володимира Наумовича перенесли останки загиблих у Крутянському бою Володимира Шульгина і Володимира Наумовича на Лук`янівське кладовище і так разом їх поховали в одній могилі. Вони були друзями. Володимир Шульгин на той час уже закінчив університет, а Володимир Наумович був студентом. Вони були вояками тієї чоти, яку розстріляли Муравйовці. Під час розстрілу вони обнялися, і кулі їх разом вразили.
Ми, членкині Всеукраїнського жіночого товариства ім. Олени Теліги (далі ВЖТ), кожного року приходимо до Заповідника «Лук’янівський», приносимо пам’ятний кошик квітів. Одного разу у своїй промові голова ВЖТ Тетяна Котенко процитувала уривок з опублікованого 24 березня 1918 року в газеті «Нова Рада» есе Людмили Старицької-Черняхівської під назвою «Пам’яти юнаків-героїв, замордованих під Крутами». Там є, зокрема, й такі рядки: «Каїн, Іуда і большевик – три людські потвори, три звіра, що викинула на світ Божий якась страшна безодня. Каїн убив брата, але сам вжахнувся свого злочинства і як безумний кинувся тікати від братнього трупа; Іуда продав Христа, але не стерпів муки сумління і «удавився» сам. А большевик перед смертною карою, перед розстрілом одрізав носи, вуха, проколював очі, випускав тельбухи, добивав недострелених прикладами по голові, мов скажених собак, і тішився мукам своїх братів».
У цьому році біля могили Шульгина і Наумовича зібралися члени ОУН і частина членкинь ВЖТ. А інша частина членкинь ВЖТ, і я в тому числі, пішли до пам’ятника на Аскольдовій могилі.
Від станції метро «Арсенальна» до пам’ятного хреста Героїв Крут на Аскольдовій Могилі крім нас рушили представники партій та громадських організацій.
У виступах учасників заходу пролунала головна теза: сьогодні всі здорові українські сили мають об’єднатися для захисту Батьківщини. Ліцеїст Київського військового ліцею імені Івана Богуна прочитав Присягу, яку давали Крутяни перед походом під Крути. Присяга містить зобов’язання не вступати ні в яке спілкування з ворогом – ординець, який прийшов зі зброєю на нашу землю, має бути знищений!
Отці Церкви УГЦ відслужили поминальну панахиду пам’яті Героїв Крут.
Відомий кобзар Тарас Компайніченко вшанував Крутян піснями періоду визвольних змагань початку ХХ століття.
На завершення заходу Хори «Гомін», «Просвіта» заспівали патріотичних пісень.

Ольга Веремійчик
Заслужений працівник культури України