7 лютого 1942 року почалися арешти націоналістів. Олег Ольжич вимагав, щоб Теліга залишила Київ, але вона категорично відмовилася й зосередила всю роботу в Спілці українських письменників. Казала: «Ще раз із Києва на еміграцію не поїду! Не можу…» Вона знала, на що йде.
9 лютого друзі попереджали, що гестапо готує засідку у приміщенні Спілки і радили їй туди не йти. Але Олена сказала: «На мене чекають люди. Я не можу не прийти тому, що боюсь арешту. Зрештою — їх також поарештують. Я не можу втікти, бо хтось міг би сказати: в небезпеці нас лишила, а перед небезпекою говорила про патріотизм і жертовність. Коли я не повернуся, то не забувайте про мене. Коли я загину, то знайте, що свій обов’язок сповнила до кінця».
Гестапівці сказали: хто не належить до Спілки, може йти додому. Михайло Теліга, який до Спілки не належав, а був там з Оленою, цією можливістю не скористався і був заарештований разом з дружиною. У гестапо Олена перебувала в камері № 34, де пізніше знайшли напис, зроблений її рукою: «Тут сиділа і звідти йде на розстріл Олена Теліга». Зверху викарбовано націоналістичний стилізований під меч Тризуб. Розстріляли Олену Телігу 21 лютого 1942 року у Бабиному Яру. Німецький офіцер після смерті Олени сказав: «Я ще не бачив чоловіка, який би так героїчно вмирав, як ця жінка».
Олена Теліга являє собою такий феномен, який, не залишатиме байдужим ще багато тих поколінь, котрі замислюватимуться над сенсом її життя і творчості, над витоками її патріотизму, осмислюватимуть її жертовний подвиг в ім’я тієї справи, якій вона присвятила себе до останку.
Дмитро Донцов, назвавши Олену Телігу «поеткою вогняних меж», визначив її суть і її значення для нас, нині живущих, і для наступних поколінь так: «З’явилася вона, спалахнула i згоріла на тяжкім та сiрiм, потім криваво-червонім небі війни й революції, неначе блискуча звiзда, лишаючи, хоч згасла фізично, яскраве світло по собі, яке палахкотітиме нащадкам».
Вічна пам’ять Героїні!
P.S. 21 лютого ц. р. у Бабиному Яру відбудеться вшанування пам’яті Олени Теліги та її соратників. Зустрінемося о 12.00 біля пам’ятника Олені Телізі.
Тетяна Олійник,
членкиня Жіночого товариства ім. Ольги Басараб та Олени Теліги