У цьому 2023 році відзначаємо 98 років від дня народження останнього Президента Української Народної Республіки в екзилі, Голови Проводу ОУН, Голови Фундації ім. О. Ольжича, Президента Видавництва імені Олени Теліги Миколи Плав’юка (5.06.1925 — 10.03.2012).

Відомі дві дати народження Миколи Плав’юка. У своїх спогадах він писав: «Мої офіційні документи тепер вказують, що я народився 1925 року. Перевірка документів вказує, що я народжений 1927 року, одначе тепер вже запізно змінювати всю офіційну документацію, так що офіційно залишаюся із датою народження 1925 року».

Перше активне ставлення до ОУН у Миколи Плав’юка визначилося у вересні 1941 року, він товаришував із хлопцями, яких згуртував Степан Касіян, повітовий провідник ОУН у Снятинському районі. Тоді Миколу Плав’юка прийняли до лав юнацтва ОУН. І все своє свідоме життя Микола Плав’юк присвятив ОУН.

Микола Плав’юк згадував, як під час війни він зустрівся з Тарасом Бульбою-Боровцем і Олегом Штулем-Ждановичем:

І ось Бульба-Боровець сидить перед ним…

А Олег Штуль-Жданович…Його ім’я асоціювалося з діями усієї ОУН, а перед усім – з боротьбою за український Київ, де найкращі кадри Організації виявили таку високу жертовність у 1941 – 1945 роках.

Аж ось Олег Штуль-Жданович підійшов до Миколи Плав’юка і, знявши рушницю, сказав:

– Друже Миколо! Передаю мою повстанську рушницю. Повертайтеся в Україну і продовжіть нашу справу.

Не судилося тоді Плав’юку так швидко повернутися в Україну…Але Олег Штуль-Жданович, даруючи рушницю, передав Миколі Плав’юку своєрідну естафету націоналістичного керманича. До останнього дня Микола Плав’юк був вірний його заповіту.

У п’ятдесяті роковини трагічної смерті основоположника Організації Українських Націоналістів полковника Євгена Коновальця, у травні 1988 року в Ноттінгґамі, Великобританія, відбувся Одинадцятий Великий Збір Українських Націоналістів. Доповідачі на ВЗУНі ствердили, що «гласність» і «перебудова» сприяли черговій «відлизі» у Радянському Союзі. Великий Збір Українських Націоналістів востаннє в історії проходив поза межами України. Його учасники відчували, що Україна скоро стане незалежною державою.

У кінці своєї роботи Великий Збір Українських Націоналістів втретє обрав Миколу Плав’юка Головою Проводу ОУН.

І от першого грудня 1991 року відбувся всенародний референдум, на якому понад 92% громадян України сказали своє чітке і неоднозначне «Так» Незалежности України і «Так» – власній Державі.

Тепер ОУН треба було діяти на рідній землі. 18 січня 1992 року після сорокавосьмирічної вимушеної перерви Микола Плав’юк ступив на рідну землю.

Микола Плав’юк був Президентом УНР в екзилі і одночасно Головою Організації Українських Націоналістів. У цьому поєднанні немає нічого дивного. Бо якщо Президент не захищає національних інтересів своєї нації, свого народу, він просто не має права обіймати президентську посаду.

Президент України повинен бути націоналістом своєї держави, бо він захищає національні інтереси Української нації, українського народу.

Якщо говорити про концепцію діяльності ОУН в Україні, то вона складалась, в основному, з таких елементів. Перш за все: поширити серед українського суспільства правильну інформацію про те, хто такі українські націоналісти, тобто намагатися розвіяти той стереотип радянських часів, в результаті якого складалася негативна уява про українських націоналістів. Друге – пізнати розвиткові тенденції саме під кутом існуючих потреб української нації, Української Держави. В обставинах незалежної Української Держави роль, завдання і методи праці ОУН не могли бути такими, як за умов окупації, підпілля. Це нові обставини, за яких має діяти ОУН в Україні.

Програма ОУН підкреслює основні засадничі принципи українського націоналізму та його державотворчу роль на новому етапі будівництва Української Держави. Вона вказує, що націоналістична ідея завжди жила в українському народі.

Тобто український націоналізм – то є насамперед любов до Батьківщини, піднесена на рівень самопосвяти і самопожертви.

Свою діяльність у Києві Микола Плав’юк розпочав зі створення Фундації ім. О. Ольжича.

Новостворена Фундація взяла на себе обов’язок допомогти у формуванні різних організаційних структур ОУН – починаючи із самої організації і до Жіночого товариства імені Олени Теліги та студентського Товариства «Зарево».

За дорученням Миколи Плав’юка почала в Україні виходити газета «Українське Слово», спершу у Львові, а пізніше у Києві.

Фундація ім. О. Ольжича була засновником не лише газети «Українське Слово», а також співзасновником Видавництва імені Олени Теліги, журналу «Український Засів», сприяла появі журналу «Смолоскипи». Вона заснувала ще журнал «Розбудова Держави».

Увійшовши у ритм сучасного політичного і громадського життя в Україні, ОУН та всі її структури розгорнули широку і всебічну дію, передусім у сфері поширення національної свідомости серед населення. Було влаштовано цілу низку наукових конференцій, систематично виходили газети, журнали, бюлетені, а Видавництво імені Олени Теліги видало велику кількість дуже потрібних книжок.

Отже впевнено і потужно Микола Плав’юк увійшов у політичне життя України.

З великою вдячністю ми згадуємо час, коли ми працювали із нашим Президентом. То був найкращий час для нашого Видавництва. Пам’ятаю, як він приходив до нас і завжди питав, скільки вийшло у нас книжок, цікавився тематикою, пропонував нові теми, допомагав матеріально.

Микола Плав’юк особисто дбав про те, щоб матеріали про попередників – голів Проводу – полковника Євгена Коновальця, Андрія Мельника, Олега Штуля-Ждановича, Дениса Квітковського були видані і поширені в Україні, як борг вдячності своїм великим попередникам. Крім перевиданого збірника творів Олени Теліги, у видавництві вийшли ґрунтовні праці, упорядковані професором Надією Миронець, «Олена Теліга. О краю мій…», а також “Олена Теліга. Листи”. За його сприяння побачило світ чимало інших книг, таких як: Данило Шумук «Пережите і передумане», Анатолій Русначенко «Національно-визвольний рух в Україні», Володимир Романцов «Український етнос: на одвічних землях та за її межами», Володимир Маруняк «Українська еміграція у Німеччині і Австрії по Другій світовій війні» тощо. Професор Володимир Сергійчук написав для видавництва цілу серію книжок, пов’язаних із постаттю Симона Петлюри і його добою, і ще було видано багато інших книг.

Микола Плав’юк доклав усіх зусиль, щоб здійснити мрії, бажання, заповіти чи доручення своїх попередників і щоб ідеї українського націоналізму стали природною потребою суспільства в Україні назавжди.

12 жовтня 2016 року відбулася визначна подія — Всеукраїнське жіноче товариство імені Олени Теліги передало 2 портрети Миколи Плав’юка Музею історії України. Ці портрети передала вдова Миколи Плав’юка світлої пам’яти пані Ярослава. Вона вважала, що портрети Президента ДЦ УКР в екзилі, Голови ОУН, Голови Фундації ім. О. Ольжича мають належати Україні, яка була головною у житті Миколи Плав’юка. І от ми дивилися в ті добрі розумні очі на портретах. Промовці згадували, як ми працювали під керівництвом такої визначної людини, яка була завжди поруч.

Час швидко минає. На жаль, 10 березня 2012 року Микола Плав’юк помер. У 2023 році вже минуло 11 років з дня його смерті. Згадаймо його. Як же з ним ми впевнено йшли по життю, як зараз нам без нього важко, як нам його не вистачає.

Колишній головний редактор Видавництва імені Олени Теліги,

Заслужений працівник культури України        

Ольга Веремійчик