Мій друже. Напевно, ми не знайомі, хоча на вишколах, можливо, й зустрічалися, але дозволь до Тебе звертатись «мій  друже», бо саме так звертаються до тих, кого безмежно поважають, з ким відчувають духовну спорідненість і дивляться в одному напрямку. А ми ж таки не чужі, бо Твої болі й радості – це й мої болі й радості, Твої успіхи та невдачі – це й мої успіхи та невдачі, та й очі наші спрямовані в одному керунку: в бік спільної Перемоги над сильним і підступним московським Злом. І хоча мій фронт, фронт культурної борні, важко навіть порівняти за складністю із Твоїм реальним фронтом смертельної небезпеки й героїчних надзусиль, все ж окупант боїться нас обох. Про це свідчать його люта ненависть, страх і нестримне бажання знищити – і Тебе із відважними побратимами, і нашу інтелігенцію як творця культури, й наше слово, яке ще геніальний Шевченко поставив «на сторожі» пригноблених земляків. Він боїться нашої сильної любові до Батьківщини, нашої сильної відповідальності за долю українства й нашого сильного бажання свободи.

Можливо, раніше Ти – етнічний українець чи громадянин іншого походження – над цим не замислювався й так сильно не відчував свою прив’язаність до України, до її багатющої культури, до прадавнього українського світу. Можливо, Ти формувався в духовно зруйнованому регіоні Вітчизни, у неоколоніальній довоєнній державі, де влада й різні структури, продовжуючи антиукраїнську політику московських імперій, переважно діяли у сфері мови й культури за принципами «даві хахла» й «какая разніца». Можливо, в Тебе був вибір піти за нав’язаними імперією фальшивими українофобськими стереотипами й поповнити ганебні ряди колаборантів, зрадників, сепаратистів, дезертирів, ухилянтів, борців із так званим «мовним талібаном»… Але Ти зробив інший вибір. Якщо не у 2014-му, то у 2022-му роках. І не піддався антиукраїнським силам. Ти вибрав найшляхетніший шлях – шлях українського воїна, борця із московською окупаційною ордою.

Але ця війна не лише за території, майно чи ресурси. Передусім вона езистенційна. З обох боків. Це війна на життя і смерть. Для московитів українська національна держава, незалежна українська Україна – це смерть, смерть їх імперським амбіціям. Для нас же, для нашої країни й держави – смертю є їхній «рускій мір». Проблема тільки в тому, що для них межі «руского міра» є межами їхньої імперії і вони проходять там, де звучить московська мова.

Ти – на війні. На війні проти нашої колективної смерті, проти імперського «руского міра», а заначить – проти їхнього культурного шовінізму, проти російської мови теж. І водночас Ти на війні за наше колективне життя, за український світ, а значить і за українську мову, без якої український світ неможливий. І те, що зараз Ти, можливо, частково російськомовний, частково двомовний, а частково суржикомовний, жодним чином не применшує й не перекреслює Твоєї священної боротьби за свободу, державу й культуру. І кожен українець Тобі й Твоїм побратимам безмежно вдячний за Вашу безцінну жертву, жертву крові й життя в національній справі.

Змінити мову непросто. Це не смартфон і не автомобіль. І навіть не просто засіб спілкування. Це щось набагато більше. Це – наша свідомість, наше мислення, наша картина світу, наша традиція, наш світогляд, наш дім буття. Мова – це, значною мірою, і є ми. І щоб так кардинально змінити себе, свій внутрішній простір – потрібно достатньо часу й велика сила волі. І хоч часу у Тебе, друже, зараз мало, та я вірю в Твою могутню силу духу й непереборне бажання повернутись до мови своїх предків – воїнів УПА й УНР, козаків, лицарів Великого князівства литовського, руського й жемайтійського, русичів Галицько-Волинської й Київської держав та ін. Або вивчити мову народу, за який Ти ризикуєш щоденно своїм життям. Ти – зможеш! Як змогли тисячі Твоїх побратимів в минулому і в сучасності. Бо Ти – вже гордість і слава України. Ти – надія українського світу. Ти – майбутнє сильної української держави. Сильної, бо української. Української не за назвою, не за формою, а за змістом.

Разом – переможемо! Слава Україні!

8.11.2023 р.