“Попри смерть, що скосила наших героїв, хто знає, можливо, навіть “завдяки” їй життя нації стає безсмертним…

Уперта наполегливість, яку відтоді проявив український народ у своєму протистоянні загарбникам з півночі, підтверджує це.

Цей дух спротиву, ця воля України стати вільною зупиняє спроби влади Москви продовжити панування в Польщі, Румунії та, можливо, у кількох інших країнах”.

Як ви думаєте, коли і ким були написані ці рядки? Я свідомо випустила кілька маркерів доби, аби ви відчули, наскільки ці думки є абсолютно правдивими і сучасними.

Між тим, написав їх Олександр Шульгин, перший Міністр закордонних справ УНР у далекому 1935 році в книзі “Україна проти Москви. 1917 рік”.

Відбулась презентація перекладу цієї книжки, бо першодрук вийшов французькою.

Виступили: Олена Леонтович, авторка перекладу і родичка Шульгиних, яка розповіла про ідею видання та працю над ним.

Валентина Піскун підкреслила, що книжка О.Шульгина була його спробою показати і довести іноземцям ницість російського більшовизму, яку Європа не розуміла або не хотіла розуміти. Вона зауважила, що це спогади і відтак, вони передають особисте бачення і ставлення автора до подій 1917 року, до того, що робили московити в захопленому Києві (грабували, псували майно, розстрілювали людей). І це так само книга про відповідальність політиків/громадян за вибір і власні вчинки. Окремо вона означила особистість О. Шульгина, який мав високий авторитет у дипломатичних колах (завдяки його листу В. Кубійович зміг лишитися у Франції). Крім цього, Шульгин до кінця своїх днів залишався апатридом, не взявши ні нансенівського паспорта, бо українців туди записували росіянами, ні іншого громадянства.

Голова ОУН Богдан Червак побачив у книзі чимало повчальних уроків. Для нього, атмосфера, що панувала у політичному житті тоді, нагадує сьодогення. І, на жаль, українська нація не здає іспиту на єдність. Водночас він зауважив суттєву відмінність між добою Шульгіна і нами: тоді Москва запропонувала сурогат у вигляді урср, цього разу соц.республіки не буде, вони знищать усе. “Але я залишаюсь оптимістом, бо пригадую слова свого друга Бориса Гуменюка, що пропав безвісти під Бахмутом, про те, що майбутні покоління українців пишатимуться теперішніми, які чинять спротив і б’ють росіян”, – зауважив Б. Червак.

Ігор Гирич говорив про те, родину Шульгиних треба повертати в культурне середовище Києва. Ці люди за рівнем таланту, долученості до процесів, освітою були не гірші булгакова чи паустовського, а зробили для українців набагато більше.