Богдану ЧЕРВАКУ

bogdanchervak@ukr.net

Шановний Богдане Остаповичу!

Український інститут національної пам’яті засвідчує Вам свою повагу.

Насамперед дякуємо Вам за небайдужість до питань відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу, зокрема – історії українського державотворення, боротьби за здобуття та відновлення української державності, а також за Вашу багаторічну працю у цій царині.

За результатами розгляду Вашого звернення щодо проєкту Закону України «Про державне правонаступництво України» (далі – проєкт) у межах повноважень та у межах компетенції Інституту повідомляємо наступне.

Наголошуємо на тому, що питання тяглості українського державотворення є важливою складовою формування та реалізації державної політики у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу.

Водночас звертаємо Вашу увагу на наступне.

  1. Питання заміни правонаступництва України стосується насамперед сфери зовнішньої політики України та міжнародних відносин. Також ціла низка окреслених у проєкті правовідносин стосується питань міжнародного гуманітарного та міжнародного кримінального права. Відтак у разі потреби отримання фахового висновку щодо зазначених питань пропонуємо Вам звернутися до Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України.
  1. Звертаємо увагу на те, що прийняття проєкту у запропонованій редакції може призвести до складних правових наслідків – як в частині неузгодженості з чинними нормами конституційного законодавства України та міжнародного права, так і щодо регулювання питання речових та інших прав на майно, набутих державою, юридичними та фізичними особами під час існування УРСР. Згідно з Віденською конвенцією про правонаступництво держав щодо договорів від 23 серпня 1978 р., до якої Україна приєдналася 17 вересня 1992 р., «правонаступництво держав» означає зміну однієї держави іншою у несенні відповідальності за міжнародні відносини якої-небудь території. Таке ж визначення міститься у Віденській конвенції про правонаступництво держав щодо державної власності, архівів та боргів 1983 р. Вперше норми щодо правонаступництва України були визначені в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року. Цей документ проголосив безперервність держави України та її територіальне наступництво «в існуючих кордонах Української Радянської Соціалістичної Республіки». У Декларації оголошувалося правонаступництво в правах на частину в надбаннях СРСР (зокрема в алмазному і валютних фондах, золотому запасі).На сьогодні ключовим нормативно-правовим актом, що визначає правонаступництво України є Закон України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року № 1543-XII. Він оголошує Україну наступницею УРСР. Зокрема, незалежна Україна успадкувала кордони Радянської України; підтвердила свої зобов’язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України; стала правонаступником прав і обов’язків за міжнародними договорами СРСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки; дала згоду на обслуговування зовнішнього боргу СРСР станом на 16 липня 1990 року (день прийняття Декларації про державний суверенітет України). Таким чином категорична заміна правонаступництва за УРСР правонаступництвом за УНР може негативно відбитися на правовому вирішенні сучасною Україною невирішених питань щодо делімітації та демаркації державних кордонів, морської економічної зони, розподілу власності колишнього СРСР, що знаходиться за кордоном тощо.
  1. Правонаступництво сучасної України щодо як УНР, так й інших державних утворень Українського народу в ХХ столітті (Українська Держава, Західноукраїнська Народна Республіка, Карпатська Україна тощо) повинно носити передусім символічний та ідеологічний характер. Воно покликане стверджувати спадкоємність традицій українського державотворення, вшанування учасників національно-визвольної боротьби Українського народу, використання позитивного досвіду органів управління та діячів відповідних державних утворень. Звертаємо увагу на те, що частково історична та ідейна спадковість сучасною Україною державницьких традицій УНР вже була закріплена свого часу символічним актом. 22 серпня 1992 року у Києві відбулося урочисте засідання Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України за участі делегації Державного центру УНР і понад 2 тисяч делегатів і гостей Першого Всесвітнього форуму українців, які приїхали з усіх регіонів України та 26 зарубіжних країн. Останній Президент УНР в екзилі Микола Плав’юк виголосив промову, в якій привітав Український народ із першою річницею відновлення державної незалежності України. Він передав Президентові України Леонідові Кравчуку грамоту і заяву про правонаступництво України, де стверджувалося: «Проголошена 24 серпня і утверджена 1 грудня 1991 року народом України Українська Держава продовжує державно-національні традиції УНР і є правонаступницею Української Народної Республіки». Документ підписали Президент УНР в екзилі Микола Плав’юк, Голова Уряду УНР в екзилі Іван Самійленко та Голова УНРади Михайло Воскобійник. Дана подія не мала прямих юридичних наслідків, але стала вагомим заходом у рамках утвердження сучасної української державності. Також варто зазначити, що вшанування Україною діячів та органів управління УНР, інших українських державних утворень ХХ століття встановлене Законом України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті» від 9 квітня 2015 року № 314 VIII. Зокрема, пунктом 1 частини першої статті 1 цього Закону визнаються борцями за незалежність України у XX столітті особи, які брали участь у всіх формах політичної, збройної та іншої колективної чи індивідуальної боротьби за незалежність України у XX столітті у складі таких органів влади, організацій, структур та формувань як органи влади Української Народної Республіки, включаючи, зокрема, Українську Центральну Раду, Генеральний секретаріат Української Центральної Ради (Української Народної Республіки), Раду народних міністрів Української Народної Республіки, Уряд Української Народної Республіки в екзилі (Державний центр Української Народної Республіки), генеральні секретарства, міністерства, ресорти Української Народної Республіки, у тому числі в екзилі, дипломатичні місії Української Народної Республіки за кордоном, місцеві органи влади Української Народної Республіки, Всеукраїнський національний конгрес, Всеукраїнський центральний повстанський комітет (Центральний український повстанський комітет, ВУЦПК, Цупком), Трудовий конгрес України (Конгрес трудового народу України, Всеукраїнський трудовий конгрес), Директорію Української Народної Республіки, Державну народну раду, Раду Республіки Української Народної Республіки, Українську Національну Раду, Президента Української Народної Республіки в екзилі.
  1. Окремо звертаємо Вашу увагу на те, що Інститут виступив ініціатором та брав активну участь у розробленні проєкту Закону України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу» від 12.05.2025 за реєстр. № 13273 (далі – Законопроєкт № 13273). Законопроєкт № 13273 було прийнято в цілому як закон 21.08.2025. Пунктом 5 частини першої статті 6 Законопроєкту № 13273 одним із основних завдань політики національної пам’яті пропонується визначити збереження пам’яті про історію українського державотворення, етапи боротьби за відновлення державності та поширення відповідної інформації в Україні та світі. Зазначене також передбачено віднести до основних напрямів політики національної пам’яті (пункт 6 частини першої статті 7 Законопроєкту № 13273). Також Законопроєктом № 13273 передбачено, що держава забезпечує відкритість архівної інформації, що стосується історії України, тяглості українського державотворення, злочинів проти Українського народу, зокрема архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років (частина друга статті 11). У свою чергу, запропоновані Законопроєктом № 13273 зміни до Закону України «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій» передбачають, що ювілейні та святкові дати, назви і дати історичних подій присвоюються, зокрема, з метою збереження пам’яті про традиції українського державотворення, етапи боротьби за відновлення державності.

З повагою

Олександр Алфьоров,

Голова Українського інституту національної пам’яті