СМЕРТЬ ГОЛОВИ ПРОВОДУ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ

В дні 1 листопада рознеслася вістка про несподівану смерть Голови ПУН полк. Андрія Мельника. Було загально відомим, що його стан здоров’я не був задовільним, але всі сподівання були оптимістичні, всі ознаки вказували що він переборе важку недугу.

Та не судилось! Полк. Андрій Мельник відійшов. Не стало на становищі Провідника Українського Націоналістичного Руху того, який уособлював тяглість історичної традиції, того, який прийшов на зміну Основоположникові УВО-ОУН, полк. Є. Коновальцеві.

Ця болюча втрата, глибоко закарбовується не лише серед українського націоналістичного світу, але і є великою втратою для нашого цілого українського життя. Бо полк. Андрій Мельник належав до тих нечисленних провідників українського політичного життя, які ввійшли в нього вже із виразно закарбованим місцем в історії нашого народу.

Він був співучасником нашого державного відродження і будівництва в роках Визвольних Змагань, він вже тоді виявив свої державно творчі вмілості, зокрема на військовому відтинку, він вже тоді належав до наших національних авторитетів. І якщо він у світлі тих подій, після закінчення Визвольних змагань відійшов від активної визвольної акції, то це в першу чергу тому, що його відчуття відповідальності диктувало йому необхідність його приявности серед українського революційного підпілля. Другим чинником який відіграв вирішальну ролю в його рішенні, це його велике прив’язання до молоді, його відчуття місії і ролі молодої генерації в житті нашого народу, його бажання своєю участю серед молодшого покоління допомогти йому.

Таке рішення полк. Андрія Мельника довело до того що він опинився в польській тюрмі, де своєю гідною поставою, попри польські тортури й переслідування, вказував молодшим друзям взірець гідної постави українського підпільника. Роттердамська трагедія довела до того, що він очолив в 1938 році Організацію Українських Націоналістів.

І саме те становище і та відповідальність були чи не найважчими життєвими іспитами для нього. Епопея державного будівництва Карпатської України, розкол ОУН, акція ОУН в Україні під час Другої світової війни, німецький концентраційний табір — це продовж п’яти років. Але побіч усіх ускладнень, труднощів, перепон — він все і завжди із питомою йому рівновагою духу та життєвим оптимізмом працював для осягнення Мети, для реалізації Ідеї — Привернення державної суверенності нашому народові. На тому шляху він був безкомпромісовим. Він віддав себе повністю на службу народові і того вимагав від окруження.

Для нього український націоналізм був найправильнішим шляхом для осягнення цієї цілі. І тому він все і завжди твердо боронив позиції українського націоналізму проти всякого конюктурництва та короткотривалих “успіхів”. У своїй послідовності він здобув любов і відданість до себе широких націоналістичних кадрів, глибоку пошану навіть своїх політичних противників.

Повоєнний етап його діяльності характеризується свідомістю того що українські націоналістичні ідеї сприйнялись у  широких народних масах, що вони виправдали себе. І тому він робив все те, щоб у згоді з тими ідеями сприяти розвиткові концентрації на них націоналістичних сил, взаємної пошани до себе та лікування тих ран, які різнили нас. Його життєвою мрією останнього десятиріччя було привернення єдності серед українських націоналістів та посилення консолідації українського політичного і суспільно-громадського життя поза межами України.

На тому шляху він не шкодував жадних заходів, які могли б довести до успішного поладнання тих проблем. Він видвигнув вимогу скликати Світовий Конгрес Українців, він був тим, який у найкритичніші моменти помагав рятувати консолідацію наших політичних сил на базі Державного Центру УНР, він був той, який не раз простягав свою руку, щоб привернути єдність українських націоналістів. Він зробив усе те, що вимагало від нього розуміння служби своєму народові!

Його смерть напевно викликала втіху московських окупантів, які постійно нападали на нього на сторінках своїх публікацій. Його смерть викликала вже ряд виявів глибокої пошани до нього нашої спільноти, але вона одночасно з тим кинула виклик молодшій генерації українських націоналістів. Будьте гідні стати світлими переємниками великої відповідальності, прямуйте невпинно до реалізації тих світлих ідеалів, яким віддав себе повністю Великий Лицар Стрілецької Легенди, Командир Української Армії, Провідник Українського Революційного Підпілля, Славної Пам’яті Голова Проводу і Керманич Українського Націоналістичного Руху — полковник Андрій Мельник.

«Новий шлях», 12 грудня 1964 р.