Це останній знімок Славомира зроблений під Покровськом (наш крайній вихід). А під цим танком внизу Славомир спочив, так мені сказали.
Вся суть Славомира: спокійний, роботящий, надійний товариш. Малоп’ющий (що в нашому середовищі великий плюс) 
. Про таких в нас на заході кажуть “добрий газда”.
З приколів… Та він сам ходячий прикол. Тільки неофіційний його позивний “участковий Іванівського” про це говорить. Та й звичка все в музей… Привички чорного копача в такому віці не вивітрюються.
Хороша була людина. Мало шуму але як не стало одразу помітно /”Тор”/.
Славомир… не знаю, яке у нього було дитинство. Але хтось таки заклав йому любов до усього живого у Природі. Хіба деякі людиноподібні були йому не до смаку. Про наше земляцтво з ним я дізнався пізніше, бо якось нікого завжди не розпитую, хто звідки..більше мовчазний, але то на перший погляд… як до полеміки, то міг гаряче вступати в дискусію. Принаймні так було до тяжкого захворювання. Займався спортом. Неодноразово виїжджав зі мною на різні табори з бойових мистецтв, з народознавства. Життєлюб, патріот своєї малої батьківщини, зробив музей. Не дивлячись на дуже критичний стан своїх ніг, пішов добровольцем на обидві каденції цієї війни. Вчився на обрядодія-священика в Академії Родового Вогнища. Коли у засвіти перейшов наш бандурист Тарас Силенко, саме Славомиру надали право провести небіжчика на Луки Сварожі. Віддана дуже Людина був /”Орфей”/.
Не знаю, чи це фото (нижче) саме з-під Озарянівки — але дуже на те схоже. Нас відправили туди, як водиться, в хаосі і довелось обживати напівзавалений бліндаж, який там був ще з часів АТО. Ми із Славомиром зайняли невеличку нішу при вході і за кілька днів поступово обжились — обшили все поліетиленом (бо коли земля сипле на голову — якось не той-во-во) і почулись майже як вдома :-) Славомир — спокійний, розважливий, хазяйновитий. З ним можна було господарювати.
Але це війна. Якось, щойно повернувшись з виїзду, батарея отримала наказ негайно знову вирушати на позиції — то готових на це знайшлось аж четверо (включно з командиром). І один з тих чотирьох був Славомир. Памʼятаємо! /”Пішохід”/.
