Президенту України Петру Порошенку
Голові ВР України Володимиру Гройсману
Віце-прем’єру В’ячеславу Кириленку
Міністру освіти й науки України Сергію Квіту
Міністру юстиції України Павлові Петренку
Міністру внутрішніх справ України Арсену Авакову
Голові комітету ВР з питань державного будівництва Сергію Власенку
ЗВЕРНЕННЯ
Ми, громадяни України, аналізуючи причини українських невдач і поразок останніх років, зазначаємо, що головним чином це сталося через недостатність патріотичного виховання народу та відповідних якостей місцевої та державної влади України. Україна як етнічна й політична спільнота починається із єдності землі й мови, – тільки така єдність може бути підгрунтям єдності політичної та мілітарної. Таку єдність, зокрема мовну, не створила, не виховала українська влада за останні 20 років. Підвищення національної самосвідомості й патріотизму у останні роки відбулося скоріш завдяки Путіну, а не українській владі, яка й досі сором’язливо обходить це «дражливе» питання.
А тим часом і до сьогодні у місцевій владі сидять численні «раби, підніжки, грязь Москви», хоча з часів Шевченка пройшло вже 200 років, а царя й імперії ніби вже немає. Численні закони, які регламентують функціонування української мови, фактично саботуються чиновниками, до того ж вони написані нечітко, без заходів покарання за їх порушення.
Наше м’яке, толерантне ставлення до мов національних меншин, у тім числі й до російської, виявилося недолугістю і слабкістю перед брутальною агресивною пропагандою «русского міра», яка закінчилася прямим військовим вторгненням і анексією під облудним приводом «защіти русскоязичного насєлєнія». А путінські ідеологи ще й говорять, що «нікакой отдельной націі украінцев і украінского язика никогда нє било і нет, ми – єдіний народ». Частково вони й праві, бо біля третини українців не володіють українською мовою – мовою їх предків – а на Донбасі понад дві третини! Що це є спадщина 300-літнього нищення нації й мови та ще 25-літньої недолугості української влади ми знаємо, але від цього не стає легше. Ми свідомі того, що ця спадщина є міною уповільненої дії, яка вибухне колись у майбутньому, якщо її не знешкодити сьогодні.
При цьому частина російськоцентричних громадян, особливо при владі, є агресивними українофобами і фактично виконують роль посіпак, 5-ї колони російського фашизму. Інша частина вмотивовано «русскоязичних» легко піддалася впливам російської пропаганди й пішла на «референдуми» і у бандформування т.з. ДНР і ЛНР. Отже, війна і анексія йде там, де немає української мови, – це не бачить тільки спіпий.
Багато хто з нас вже за часів української незалежності стикався з ганебними випадками дискримінації, образ людської й національної гідності українця не лише у побуті, але й з боку державних структур та службовців. У судах, міліції службовці відмовлялися спілкуватися з нами українською мовою; доходило навіть до побиття «за мову» міліціонерами нашого побратима; мери міст, прокурори, офіцери й міністри МВС, кореспонденти й ведучі програм телебачення говорять мовою агресора і т. ін. Але й зараз нова патрульна поліція не всюди говорить українською мовою – невже знання державної мови не входить у кваліфікаційний перелік знань і умінь поліцейського? Якщо вони хочуть у кращий бік відрізнятися від совкових «ментів», які називали українську мову «телячою» (сержант Одеської ДАІ В. Швець) , то нехай продемонструють свою нову культуру і якість бездоганним володінням державної мови. А у нас «русскоязичний» міністр Аваков плодить авакових! То чи віддасть він наказ про україномовний режим роботи МВС? Сумнівно.
До яких пір триватиме це неподобство?! Адже першим фронтом, який відкрив Путін на Донбасі й у Криму, був саме мовний фронт! А вже потім пішли танки, гармати, бойовики. Якщо ми програємо перший, мовний, то як ми виграємо 2-й і 3-й?
Ми пропонуємо швидко й ефективно виправляти помилки.
Ми вважаємо, що ключовими у зміцненні ідеологічної та національно-політичної єдності українського народу є 2 сфери: 1) державна служба; 2) освіта.
Зараз у ВР готується до розгляду новий варіант Закону про державну службу. То ж є нагода чітко і жорстко прописати усі вимоги до українських чиновників. Ми висуваємо до положень цього закону кілька тез:
1. Усі державні службовці, від міністрів, депутатів і суддів до голів сільрад повинні досконало володіти державною мовою і вести нею всю службову діяльність (наради, сесії, збори, спілкування, документацію). Карати аж до звільнення за неправдиві дані посадових осіб про володіння мовами, зокрема українською, у службових анкетах і резюме.
2. Тим держслужбовцям, які задовольняють усім фаховим вимогам, але не (або недостатньо) володіють українською мовою, надати 1 рік для вдосконалення мови; наприкінці цього терміну вони повинні скласти мовний іспит спеціальній фаховій комісії. У містах, районах створити такі комісії та розробити комплексні тестові завдання за зразком випробувань Toeful для європейських мов.
3. Заяви громадян про порушення мовного режиму чиновниками повинні бути підставою для службового або прокурорського розслідування їх діяльності з визначенням їх відповідальності та відповідним стягненням. У випадках особливо брутальних порушень та образ честі й гідності українців передбачити карну відповідальність.
4. Наказами по міністерствах заборонити державним службовцям виступати у ЗМІ не державною мовою, не ганьбити Українську державу!
5. Посилити мовні вимоги до громадян, які набувають громадянство України, створити комісії й розробити тестові завдання з української мови для іспиту (як у Європі!).
6. Розробити і ухвалити ВР новий закон «Про мови в Україні», де передбачити відповідальність державних службовців (адміністративну й карну) за його порушення. Прибрати зі ст. 10 Конституції окремий запис про російську мову як такий, що дискримінує права інших національних меншин України.
Положення мовного законодавства у галузі освіти фактично є похідними від стану та вимог до фахівців у сферах державного управління, армії, промисловості , банків, науки. Бо якщо усі названі сфери будуть працювати в україномовному режимі, то кожна молода людина знатиме, що без фахового володіння державною мовою вона не буде мати жодних шансів мати пристойну роботу й посісти бажане місце у суспільстві. До речі, як у Європі. Тоді студенти самі вимагатимуть від викладачів , щоб ті добре навчали їх і фаху, і мови. А це можливо тільки тоді, коли усі навчальні дисципліни викладаються державною мовою, знову ж як у європейських державах. Коло замкнулося. Але це у логіці, а у дійсності все далеко не так.
Сучасний стан впровадження мовного законодавства України у більшості ВНЗ сходу й півдня відзначається строкатістю й безсистемністю. У закладах, де керують ректори-патріоти, справи з мовою кращі, а от у таких, як Дніпропетровська Медична Академія, українського слова й не почуєш. Колись, на початку 90-х, у Міносвіти України були плани, у яких крайніми термінами впровадження закону про мови були визначені дати до 2000 року; пройшло 20 років, а віз і нині там. Ректори ВНЗ, звітуючи про стан виконання мовного законодавства, нахабно брешуть, підмальовують цифри до 80-90% і продовжують сприяти русифікації, тобто грають на боці Путіна.
У одному з телеефірів І. Богословська нарікала на низьку громадянську й патріотичну свідомість харківських студентів (а їх понад 100 тис.!!) і закономірно пов’язала цей стан з виховною роботою у ВНЗ та позицією ректорів. Дійсно, голови і душі студентів чимось заповнені, і якщо там мало українського духу й патріотизму, то, значить, там багато проросійської дурості й сепаратизму. А риба, як відомо, гниє з голови, – це про ректорів.
Ми пропонуємо у галузі освіти:
1. На протязі 2-х років повністю виконати вимоги мовного законодавства у ВНЗ усіх рівнів, середній освіті та дошкільних закладах. Викладачів віком до 60 років, які не зможуть чи не захочуть виконати мовні вимоги, звільнити як професійно непридатних.
2. МОНУ потребувати від усіх ректорів ВНЗ надати накази про впровадження мовного законодавства у своїх університетах.
3. З метою громадського контролю над станом мовного режиму у ВНЗ надати функції громадського моніторингу і контролю кільком культурно-просвітницьким об’єднанням типу «Просвіти», «Комітету захисту української мови» тощо. Повідомити усіх ректорів ВНЗ про таке рішення (наказ МОНУ).
4. З метою забезпечення освітніх і культурних потреб національних меншин у кількох університетах створити національні факультети (польський, угорський, російський, татарський, румунський, грецький…). Практикувати запрошення викладачів з відповідних країн для читання навчальних дисциплін національними мовами меншин.
5. Відсоток українських шкіл в областях має бути не меншим за відсоток українського населення (за останнім переписом) у цих регіонах. Очільникам держави (президенту, голові ВР, міністру освіти, віце-прем’єру та ін.) звернутися до мешканців східних областей України із аргументованим закликом розширювати мережу українських шкіл.
Зі свого боку ми як громадяни та члени українських громадських організацій і партій будемо всіляко сприяти і впроваджувати ці та інші заходи влади, спрямовані на виховання українського патріотизму та згуртування українського народу у боротьбі за свободу, незалежність і краще життя.
З повагою
Володимир ПЕРЕХРЕСТ,
провідник Дніпропетровської обласної організації ОУН