Цей текст був написаний О.Ольжичем у переддень Святвечора у 1943 році. Можна лише уявити тодішній моральний стан О.Ольжича як фактичного голови ОУН на українських землях. На той час уже розгромлено націоналістичне підпілля у Києві. Від рук німців загинула поетеса і член ОУН Олена Теліга, усі співробітники газети «Українське Слово». А перед тим – розстріляні його соратники, які в умовах окупації відзначили двадцяту річницю подвигу під Базаром. А ще перед тим – трагічна загибель у Житомирі визначних постатей визвольного руху Миколи Сціборського і Омеляна Сеника-Грибівського.

А що далі? Переконаний, відповідь на це питання гарячково шукав О. Ольжич. Напевно, саме тому й вирішив написати «Різдвяну відозву», бо у Містерії Різдва шукав і знаходив відповіді на виклики доби, яку образно називав «жорстокою вовчицею».

«Вечірня зоря, що зійшла над малим незнаним містом, провіщала колись прихід нової віри і нової доби в історії людства.

Віра простих хліборобів і вівчарів, зрісши з їх чистих і прямих сердець, мала таку міць і таку силу, що не встояли перед нею навіть фортеці і палаци чужинців, і поклонитися їм прийшли царі трьох суходолів.

Віра у велику, чисту правду, ясне світло високої ідеї в найчорнішу добу тримає у горі людські душі, не даючи їм упасти у безодню розпуки і тліну. З неї родяться найвищі пориви і найбільші чини.

Ця ж струнка і нова віра в післанництво своєї землі надихала українських князів, що молилися, щоб Бог дав їм за християн і за Руську землю голови свої покласти і бути причисленими до мучеників.

Це ж вона, права віра, кріпила кремезне низове лицарство і дала йому силу стати на прю з найміцнішою Оттоманською імперією і разити її в саме серце над звированими водами Босфору.

Віра предків і віра в українську правду надихнула Зиновія-Богдана і підняла Року Божого 1648 на Польщу буруни Хмельниччини.

Великою вірою горів і говорив Шевченко, і вона збудила увесь приспаний український народ до нового життя.

Висока віра півстоліття пізніше вишикувала Базарських Лицарів над розритою могилою, і їхній заповіт, заповіт не¬вмирущих 1917-1921 рр., зродив усю сучасну українську визвольну боротьбу.

Чуємо в собі присутність великої і чинної віри. Бачили і бачимо чини наших друзів, що не вагаються в ім’я її наразити і покласти своє життя.

Жива віра, віра, що не спиняється перед жертвами – та, що перемагає!

Тож у найчорніший блюзнірчий час не покидає нас певність нашого остаточного тріумфу.

Свято заповіту землі, невмирущості життя і народженої віри.

Вечірня зоря яскравішає на оксамитовому небі».

У цьому короткому, але яскравому тексті уся квінтесенція духовної сили українського народу, якій так дивуються чужинці і яку дуже часто ми самі не можемо належно оцінити.

Христос народився!

Славімо Його!

Богдан Червак,

Голова ОУН

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *